Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Місто дівчат
Видавництво:
Рік видання: 2020
ISBN: 978-617-679-712-8
«Місто дівчат» — новий бестселер Елізабет Ґілберт, яка підкорила світ романами «Їсти, молитися, кохати» та «Природа всіх речей». Це інтригуючий роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться. А ще — історія дуже незвичайного кохання, на яке наклала свою тінь війна, та справжньої дружби, яку нелегко знайти, зрозуміти та оцінити, особливо в такому непростому і мінливому місті, як Нью-Йорк. Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти...
Рецензії та відгуки на книгу (5)
захоплива подорож у часі, що переносить читача в епоху блискучого, безтурботного Нью-Йорка 1940-х років. Ця книга — смілива, щира й іронічна розповідь про жіночу свободу, сексуальність та право прожити життя без жодних вибачень. У центрі оповіді — Вівіан Морріс, людина-феєрверк, яку викидають з тихого коледжу прямо на величезну сцену. Вона потрапляє до театрального світу своєї ексцентричної тітки Пег.
Зізнаюся, що почала читати цей роман англійською, але десь на сотій сторінці перестала розуміти зміст, тож взяла переклад на українську і розпочала спочатку. Знаю, що ця книга писалася тоді, коли пані Гілберт «втомилася» від життя з чоловіками і обрала за партнерку жінку. Саме тому «Місто дівчат» контрастує із «Їсти. Молитися. Кохати». Відчувається втома від чоловіків і пошук жінки, точніше - підсвідоме виправдання такого життєвого переходу авторки. Не мені її засуджувати.