<blockquote><strong>...що багато отак-то проходить, проїздить мимо гарних людей, а не знаєш їх, не спілкуєшся з ними, і невідомо, скільки од того втрат, чого не дораховуємось, не добираємо, губимо в буденних своїх клопотах.</strong></blockquote> <p>Оповідання про випадкові зустрічі, &laquo;плоди&raquo; яких не випадково можуть стати у пригоді в подальшому житті, змінити його. Всі ми весь час обмінюємось один з одним думками, поглядами і не відомо що відкриється нам після чергового &laquo;бартеру&raquo;. От герою цього оповідання пощастило зустрітися з послідовницею світогляду Екзюпері. При чому в несподіваному місці й час. Та ще й подивившись на цю супутницю й подумати про таке було важко.</p> <p>То може треба йти на зустріч цим випадковостям, а не тікати від них, ба більше, може треба жадати їх та сприймати як подарунок долі? Питання, думаю, риторичне.</p>