Книга досить тяжкувата, але я б не назвав це трилером. Але читати було достатньо цікаво. Якщо в двох словах, то історія подана нелінійно. Постійно здійснювалися стрибки у часі. Один розділ маємо в теперішньому часі, другий вже десь за пів століття назад. Спочатку це плутало, змушувало по кілька разів перечитувати, щоб зрозуміти хто є хто. Але ближче до середини книги я звик до подібного стилю історії. Незважаючи на досить складну для мене тематику, я не відчував себе профаном. Мені були зрозумілими всі аспекти материнства, які розкривалися в історії. Однак, головна героїня все одно постійно змушувала дивуватися. Зокрема це стосується незрозумілого (та й я навряд зрозумію, бо чоловік) ставлення до доньки. Хоч історія і розкрила глибинні проблеми материнства, так би мовити іншу сторону, але тотальна відсутність емпатії Блайт до Вайолет залишилась загадкою.