Цих героїв просто неможливо не полюбити. Вони з першої зустрічі привертають увагу, полонять у свій світ, та не відпускають до останнього слова. І навіть потім не хочеться прощатися. Обожнюю історії з такими веселими знайомствами, в стилі "Є що згадати, та соромно розповісти", але тут не соромно, соромно лише за поведінку. Ця історія дарує просто гаму емоцій. Читаючи, в один момент хочеться сміятися, а в інший плакати. Тут ти пишається героями, а тут вже хочеш їх прибити, або когось одного, зазвичай одного конкретного. Історія тримає в тонусі, бо не знаєш що трапиться наступної миті. Що ще учудять герої. Бо чудять вони без перерв на сон. Спостерігати за їх перепалками одне задоволення, такі словесні баталії моя душа обожнює, за винятком моментів коли хтось тупить і спочатку робить, а потім думає, так-так, камінь в огород Дані. Ух, скільки разів цей чоловік робив необдумані вчинки. Скільки слів не подумавши було сказано. А потім ламав голову як все виправити. А ще кажуть що ми, жінки, імпульсивні і приймаємо необдумані рішення, ну-ну, то вони з Натьківським не знайомі. Але в цілому, він мені сподобався, от би ще не косячив так, ціни б йому не було. Чоловік який сам всього досяг в житті, сам виховує сина, поважає його, інакше давно вже привів би мачухерю в дім. З залицяннями біда, звісно, але то поправимо. Ще великим плюсом є те, що швидко визнає свої помилки, хоча дров встигає наламати на декілька зим вперед. Але за фразу "Я вже заспокоївся, давай поговоримо" після того як образив її, навіть не вислухавши, хотілося надавати йому стусанів, бо так, бляха, не робиться. І якби не маленький Саня, довго б він ще добивався Олю. А Саня то любов навіки, такий вже малюк файний, я б теж не змогла залишити такого, навіть якщо в комплекті йде такий дурнуватий татусь, ахахахах)) Що стосується героїні, то я її розумію. Важко жити з таким діагнозом. Так, це не смертельно, але коли до тебе так відносяться, це боляче, і сам себе знецінюєш. В такі моменти потрібна підтримка, а вона її не мала. І вона заслуговує на Сашуню, я через сторінки книги відчула те тепло що вона відчувала до нього. І це було взаємно. Він як та квіточка, що тягнеться до сонечка, тягнувся до неї. Це така молота, просто не описати. Вони створенні один для одного. Тож довелося і Даню терпіти. Я так чекала коли він скаже про свої почуття. Було багато чого в цій історії, але розповісти все нереально, тому переходимо до фіналу. Ооо, такого освідчення точно ще не бачив світ, ахахахах. Ну а що, яке знайомство, нестандартне, таке й освідчення. Планку потрібно тримати, в кінці кінців) А сцена через 15 років мене просто покорила, ось що значить "дурной пример заразен". Добився таки своєї Ангеліночки, цей хлопець вміє свого добиватися, що в 4, що в 19))