Відгук про книгу: Тамплієри

Якщо по-жаданівськи, то варто читати цю книгу, сидячи на кухні, палячи сигарети й п'ючи каву, що вже давно стала холодною. Та я не палю і каву мені можна лише раз на добу...) Просто люблю Жадана за його вайб зображати все як є і байдуже в який спосіб. хоча, маю погодитись, для багатьох це некомфортно. бо його читати - це як дивитись в зеркало: бачити себе, свою країну, своє оточення і своїх "дорогих" друзів. Та Жадан знає, про що пише, бо він живе всередині цього тексту. А головний герой, бляха (вибачте), це трохи кожен з нас, наразі ще мислячих: інтелігент, який спостерігає за розпадом навколо і не знає, що з цим робити. Він не герой, не борець. Він просто живе в цій реальності, намагається зберегти якусь людяність, вчить студентів, хоча сам не певен, навіщо. Ходить по місту, спостерігає за людьми, їздить електричками, зустрічається з друзями в барах, де пахне сигаретним димом і дешевим алкоголем. Війна десь там, на сході, але вона присутня у всьому — у розмовах, у новинах, у тому, як люди дивляться одне на одного. Ніхто не йде на фронт прямо зараз, але всі знають когось, хто пішов. Або не повернувся. Жадан не героїзує війну, не романтизує її. Він показує, як вона просочується в побут, у мову, у стосунки. Як вона робить людей дратівливішими, втомленішими, відстороненішими. Після цієї книги дивишся на своє місто по-іншому. Помічаєш деталі, чуєш інтонації, відчуваєш цю втому, яка розлита в повітрі і розумієш: ми всі трохи тамплієри. Тримаємо оборону, навіть коли вже не знаємо навіщо.