Чи можуть двоє людей, які живуть у великому місті, здавалося б, одним життям, одного весняного дня зустрітися? Чи правда, що чоловік і жінка – дві половинки одного цілого? Чи правда, що є люди, створені одне для одного? Які у них шанси віднайти гармонію у величезному місті, що поглинає все й усіх? Це ті питання, які порушує в романі авторка Дельфін де Віган.
У романі «Підземні години» усього лише два головних персонажі: чоловік і жінка. Саме навколо них зосереджена вся оповідь, саме про їх долі йдеться.

Дочитала книгу і вирішила, поки враження досить свіжі і яскраві, написати про це. Дуже хороша книга! По-перше хто і на якій підставі може вирішуватити де межа між здоровою і хворою психікою, між "повноцінною" та "неповноцінною" людиною. Хто знає, що робиться всереді та яким є внутрішній світ дитини аутиста? Книга дуже добра, тепла і співчутлива. Вона може навчити людей по-іншому ставитись до "трішки інших", не "хворих" і "недоровинутих" а власне "інших", які живуть у своєму світі, які направду можуть відчувати цей світ ще тонше і делікатніше.

Книжковий ринок, як відомо, - доволі різноманітний. Зайдіть до будь-якого book store - і Ви побачите переповнені стелажі з українською та зарубіжною прозою й поезією. І якщо у виборі прози пересічному читачеві більш-менш легко визначитися (у цьому допомагає й коротенька анотація до книжки, й саме авторське визначення жанру: чи то детектив, чи, скажімо, історичний роман), то з вибором поезії все трошки складніше. Тут інколи не обійтися без маленьких порад.

"Він збагнув: цей день різнитиметься від інших. Різнитиметься ще й тому, що є дні, які складаються із самих запахів, коли ти відчуваєш цілий світ нюхом, удихаючи й видихаючи його крізь ніс,- так пояснював батько, везучи Дугласа та його десятирічного братика Тома машиною за місто. А в інші дні, сказав він, можна тільки вухом почути, як гримить і бринить усесвіт. Є такі дні, що їх треба куштувати на смак, і такі, що краще відчутні на дотик. Випадають і такі, які належить сприймати всіма чуттями разом.