Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Роберт Чалдині «Психологія впливу»
Книга, яка змінить ставлення до продавців, торгових агентів і просто навчить вас вмінню переконувати. Автор Роберт Чалдині ділиться лайфхаками, завдяки яким можна навіть вберегти собі життя. Ось чому я вважаю «Психологію впливу» такою необхідною і важливою книгою.
Про те, як продавці змушують придбати товар, думаю всі вже знають. Хоч час від часу таки потрапляють на гачок (хочеться ж вірити, що на цей раз натрапив на чесного продавця, і його комплімент, про те, як нам личить новий светр - чистісінька правда!).
Книга для роздумів та аналізу самого себе
Що прочитати, якщо або немає часу на читання «великогабаритних» книг, або хочеться замислитись над певними філософськими темами? Чи і те, і інше? Така мініпорадниця - книга від Ірини Мацко під назвою «Шпинат для мізків» прекрасно для цього підійде.
Читаючи «Страви» (а саме так авторка називає розділи своєї книги) ви вільні робити це як забажаєте. Кожна «Страва» має бути підхожа під ваш настрій, тому не обов‘язково читати все по-порядку. Вся книга - це маленькі новели та замальовки з певним повчальним змістом, на який ви знайдете відгук у своїй душі.
Зовсім не комедія
Хто не читав цього оповідання, може подумати з назви, що буде весело та смішно. Та хіба Винниченко звик до такого жанру? У нього ж у кожному творі якась трагедія. Не виняток і «Кумедія з Костем» - історія байстрюка. В наш час подібний сюжет виглядає дико: пан спить зі своїми служницями, народжуються діти, він служниць після цього звільняє. У наш час такі жінки розкрутили б пана на гроші, наробили б галасу та мали б забезпечену старість. А на початку двадцятого століття все було інакше. Син пана вважався байстрюком і був безправним.
#
#
Бойня номер п’ять
“Бойня номер п’ять” — це роман, у якому війна не героїчна і навіть не страшна. Вона просто є. Воннеґут дивиться на неї очима людини, яка бачила кінець світу й не знайшла у ньому нічого. Це книжка про безглуздість, написана з такою точністю, що навіть хаос у ній виглядає впорядкованим. Головний герой “випав у часі”. Він живе одночасно в полоні, в сімейному житті, на далекій планеті й у спогадах про Дрезден. Усе це існує паралельно, бо пам’ять, за Воннеґутом, не лінійна, а болісно кругова. Війна ніколи не закінчується — вона просто переходить у стан спокою.
Сніданок чемпіонів
У “Сніданку чемпіонів” Курт Воннеґут перетворює літературу на лабораторію, де експериментує над самою формою письма. Тут немає меж між оповідачем і героєм, між вигадкою й автором, між малюнком і текстом. Усе розпадається. Роман виглядає як комікс, філософський трактат і нервовий зрив одночасно. Воннеґут дозволяє собі все: пояснює слова, вставляє схематичні малюнки, втручається в життя персонажів. Головний герой не підозрює, що його вигадані історії впливають на реальність. “Сніданок чемпіонів” — це анатомія анархії.
Буфонада
“Буфонада” — це роман, який розсипається в руках, як старий сценарій. Уривки, сцени, фрагменти чужих голосів. Курт Воннеґут створює мозаїку з уламків війни, пам’яті, фарсу. Тут усе одночасно трагічне й безглузде. Як цирк, у якому глядачі давно пішли, а клоуни все ще жонглюють. У центрі письменник і шпигун, який служив одразу двом сторонам — Америці й нацистській Німеччині. Він говорить, що був просто актором, “виконував роль”, але Воннеґут не дозволяє нам відділити гру від провини. Стиль Воннеґута в “Буфонаді” — це контрольований безлад. Його фрази короткі, часом уривчасті.
Лотерея та інші оповідання
Світ Ширлі Джексон починається з тиші. Її герої живуть серед знайомих речей — кухонних рушників, листів, вечірніх прогулянок, — але в цій буденності щось постійно хитається, ніби під підлогою дихає інше життя. “Лотерея та інші оповідання” — це книга, у якій звичне поступово розмивається, і з цього розмивання народжується страх. “Лотерея”, центральний текст збірки, не про жорстокість як таку, а про спокій, із яким її приймають. Джексон не пояснює, не підкреслює — вона просто показує село, де традиція стала богом. І саме ця відсутність коментаря б’є найсильніше.
Привиди Дому на пагорбі
Ширлі Джексон будує дім з тріщин людської свідомості. Будинок у Джексон не просто фон, не декорація для страшної оповіді. Він мислить, дихає, злегка змінює форму. Його геометрія — абсурдна, його сходи ведуть не тільки вгору. Усе в ньому живе, але жоден привид не має обличчя. Cтрах тут народжується не зовні, а зсередини. Головна героїня входить у дім уже з тріщиною в собі, і будинок лише продовжує її лінію. Її вразливість перетворюється на приймач — вона чує те, чого інші не помічають, і поступово стає частиною архітектури цього місця.