Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Обід у кав’ярні „Готем“
Це не просто оповідання про випадок чи зустріч, а текст, що розкриває невидимі тріщини. У ньому майже нічого не відбувається зовні, але всередині кожного рядка щось ламається. Автор зводить буденність до абсолюту, аби показати, наскільки вона крихка. Через кожну деталь проступає невидимий розпад, який починається там, де закінчується впевненість у собі. У цьому тексті страх не зовнішній, а внутрішній. Це один із тих творів, де атмосфера важливіша за події, а відчуття — важливіше за розуміння. «Обід у кав’ярні „Готем“» залишає по собі присмак холодної кави, що не встигаєш допити.
Відьми в ранньомодерну добу
Монографія історикині Катерини Диса є, на перший погляд, несерйозною. Які відьми? Це ж не художня література і не «Конотопська відьма». Однак ми маємо справу із дійсно серйозним дослідженням, написаним на основі опрацювання солідної кількості джерел, зокрема польських архівів. Авторка, що паралельно є викладачем Києво-Могилянської академії, розповідає про судові процеси 17-18 століть (ранньомодерна доба), в яких жінок обвинувачували у відьомстві та чарах. На повному серйозі обвинувачували.
#
Я з вами свиней не пас
Василь Симоненко, хоч і прожив коротке життя, проте залишив нам неперевершені зразки поезії. Значне місце в ній посідає мотив любові до України. Для шістдесятників ця тема була живою та актуальною. З цієї збірки мені найбільше сподобався вірш «Мій родовід», в якому автор пишається тим, що є звичайним полтавським мужиком, людиною праці, що він не пас свиней із тими, хто веде свої родоводи від лордів та київських князів. У поезії «Грудочка землі» Василь Симоненко поєднує любов до України, до своєї землі, із своїм селянським походженням.
Продовження
Друга частина серії є ніби продовженням першої частини. Цього разу Богдан Логвиненко і Ко більше уваги приділяють інтервʼю із простими людьми, що представляють той чи інший регіон. Хоча й природі та памʼяткам культури теж приділено достатньо уваги. Вкотре повторюся: перша ти друга частина є прекрасним подарунком, зокрема для іноземців, що або вперше в Україні, або ніколи тут не були, та прагнуть колись приїхати. Якість друку та ілюстрацій є суперовою, це справжній фотоальбом, який не соромно презентувати гостям найвищого рівня.
Що впало, те пропало
Це історія про те, як темні сторони людської душі можуть прокинутись через внутрішній конфлікт. Головний антагоніст цього роману, людина, яка в своїй пристрасті до письменника переходить межу. Його любов до літератури стає хворобливою, перетворюючись на одержимість. Книга стає частиною його особистої ідентичності. Книга стала містком, який, з одного боку, з’єднує, а з іншого — веде до катастрофи. Кінг підкреслює, як у світі, де все більше людей намагаються знайти себе у чужих історіях, це «з’єднання» може стати причиною особистої катастрофи.
Куджо
Кінг показує як буденність тріскає під тиском випадковості. Усе звичне стає декорацією для безвиході. Куджо не монстр у класичному розумінні. Його лють — це не зло, а нещасний збій у природному порядку. Кінг не робить із нього чудовиська — радше жертву. Тут немає героїв, є лише люди, що намагаються витримати. Донна, яка опиняється в машині, замкненій між спекою і страхом за дитину, — це не “сильна жінка”, а людина, зведена до межі. Її боротьба не героїчна, а тілесна: вона дихає важко, думає уривками, тримається за життя, не розуміючи, навіщо.
Біллі Саммерс
“Біллі Саммерс” — історія кілера, який прагне залишити минуле позаду. Книга про людину, що живе між двома світами — світлом і тінню, насильством і надією. Кінг досліджує що лишається коли людина відмовляється від того, ким була? Біллі спостерігає за світом і це спостереження поступово перетворюється на сповідь. У процесі виконання останнього завдання він стає автором власної історії. Кінг пише тут інакше, ніж у більшості своїх книг. Менше містики. Він не поспішає, дає час помітити як звучить тиша в маленькому містечку.
Повна темрява. Без зірок
“Повна темрява. Без зірок” — це чотири історії об’єднані одним нервом. Що стається, коли звичайна людина опиняється сам на сам зі своєю темрявою? У “1922” зло не приходить ззовні — воно проростає з провини, з дрібного, буденного рішення, зробленого в ім’я вигоди. Повільне розкладання совісті тут описане з майже фізичною точністю — земля, щури, запах гниття. Кінг показує, що каяття не завжди рятує, іноді воно просто триває. “Великий водій” — оповідь про травму, у якій помста звучить як форма відновлення власного голосу.
Протистояння
Це розгорнута сповідь людства, яке залишилося наодинці з власною тінню. Стівен Кінг не малює апокаліпсис у звичних фарбах хаосу. Світ роману розвалюється через невміння людей чути одне одного. Смертоносний вірус лише оголює те, що давно гнило під поверхнею. Але водночас з’являється щось крихке й справжнє: потреба в добрі, у спільності. Кінг сплітає величне й буденне. Його герої живі. У кожному з них відчувається вага вибору. Кінг не підсовує жодної втішної брехні. Його апокаліпсис — про оголення сенсів.