270 ст а читала я їх 2 роки Переважно такі малосторінкові книги я читаю за день. Але не цю! Вкотре переконалася, що українська література це хоть і художнє , але точно не розважальне чтиво( окрім Тореадорів з Васюківки і Остапа Вишні) . Все у нас таке важке і сумне. Життя людей у повних злиднях віками і в більшості люди навіть не розуміли що живуть так. Тай щастя знаходили у тому всьому. А в цій книзі такий треш , що волосся диби ставало. То немовля під кущем цілу ніч плаче, маму його взірвали на гранаті, то дитина топиться у ставку, то чоловік жінку побив, зґвалтував і зачинив в шафі....

Щоб написати відгук потрібно прочитати книгу до кінця. Спочатку я вже хотіла написати його десь біля 100 сторінок докінця, але зараз розумію , що моє враження було б не повним. Було 3 епізоди, які мені далися важко. Я зупинялася, приходила в реальність, абстраговувалася з думкою це лише книжка і фантазія авторки, ці персонажі нереальні, принаймні у цій книзі і тоді продовжувала читати. Ніколи не вважала себе чутливою людиною. Передивилася купу документалок про маньяків і фільмів на теми викрадення, продаж людей і т.д. І давно вже знаю , що цей світ гамно і люди в ньому ще та наволоч.

Для початку : Оформлення, зріз , папір - одне золото Тішуся , що книги стають як витвори мистецтва Про книгу! Багато писати не буду. На початку плювалася: 1. 13 сторінок оргії для мене було забагато, хоча я люблю інтимні сцени. 2. Головну героїню я не сприймала як мінімум пів книги. Шкіра із золота - це ще таке, але стрічки які ростуть зі спини ? Здалося занадто . Хоча я так розумію, автор хотіла придумати щось інше , не схоже на заїжджених вампірів і вовкулаків....