Не секрет, що моїм улюбленим літературним жанром є романи на основі історичних подій. Такі книжки завжди цікаві та корисні, адже дають змогу в доволі легкій формі, без перевантаження складними науковими викладками та аналізами, дізнаватися про події минулих епох. Я завжди на своїх зустрічах з читачами рекомендую подібні книжки молодому поколінню, бо це найпростіший шлях вивчати історію рідного краю та світу. Тож я вирішила зробити собі приємність і присвятити серпневе читання цьому жанру.

Я далі мандрую в минуле книжковою машиною часу. Цього разу транспортом, який перемістив мене на початок ХVII століття став роман Ганни Гороженко «У вогні плавильника. Срібло» від Видавництва Фоліо. Цю книжку та ще кілька інших я отримала від авторки три роки тому. Тож це не перший роман Ганни Гороженко, який мені довелося прочитати і я вже знала, що читання буде цікавим та пізнавальним. Та цей роман перевищив навіть мої високі очікування.

Дорога, шлях - ці слова завжди асоціюються з відчуттям свободи, відкритих можливостей та пригод. І саме про це книжка Артема Чеха з красномовною назвою «Пісня відкритого шляху», яка зовсім недавно вийшла у видавництві Meridian Czernowitz. Вже сама ця назва викликає асоціацію з чимось авантюрним, цікавим, невідомим та спонукає невідкладно взятися до читання. Десь приблизно так сталося й зі мною. Вже після кількох перших сторінок я з головою поринула в читання і не могла відірватися від цього процесу аж поки не перегорнула останню.

Кожен раз, коли в Україні виходить книжка відвертих описів  сьогоднішніх воєнних реалій, я дуже хочу, щоб її переклали іноземними мовами й видали закордоном. Бо хочу, аби про нашу війну, про те, як ми даємо собі з нею раду, про те, як нелегко нам живеться у цих реаліях, дізналося якнайширше коло людей у всьому світі. Щоб іноземці дізналися реальний стан речей від очевидців і учасників подій, а не від своїх журналістів, які інтерпретують російсько-українську війну так, як вона бачиться їм зі свого місця сидіння та базуючись на спотвореному історичному підґрунті.