Зізнаюся, що почала читати цей роман англійською, але десь на сотій сторінці перестала розуміти зміст, тож взяла переклад на українську і розпочала спочатку. Знаю, що ця книга писалася тоді, коли пані Гілберт «втомилася» від життя з чоловіками і обрала за партнерку жінку. Саме тому «Місто дівчат» контрастує із «Їсти. Молитися. Кохати». Відчувається втома від чоловіків і пошук жінки, точніше - підсвідоме виправдання такого життєвого переходу авторки. Не мені її засуджувати. «Місто дівчат» - це талановито написана книга а ла «Секс і місто» чи «Німфоманка».

Неперевершене дослідження з традиційної української культури і обрядовості, написане звичною для того часу мовою. Чесно - не все зрозуміла, інколи просто здогадувалася, що автор мав на увазі. Дізналася багато нового. Наприклад, про вечорниці, де міг відбутися перший сексуальний досвід; про обряд «притули», що був забавкою молоді та інколи міг перейти в цей досвід; про першу шлюбну ніч; про назви менструації; про забобони щодо народження і зачаття дитини; про вірування, як зробити так, щоб зачати хлопця. Більшість обрядів зараз здаються кумедними. Ну як може піч вплинути на зачаття?