Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
#
Банда журналістів-лузерів проти вампіряк
Якщо після першої частини ви подумали, що редакція «Химерного світу» вже пробила дно і бачила всю можливу дичину, то «Надзвичайний хтось» жорстко множить ці надії на нуль. МакДоннелл повертається, і цього разу він бере найзаїждженішу тему в історії фентезі - вампірів - і перетворює її на такий лютий, брудний і саркастичний треш, що Едвард Каллен зі своїми блискітками просто розплакався б у кутку.
#
Для фанатів шапочок з фольги
Рєбяткі, сьогодніперед нами не класичний детектив, а лютий мікс чорної комедії, брудного міського фентезі та журналістського розслідування, де рівень абсурду просто пробиває дах.
Кольє королеви
Новела «Кольє королеви» кардинальним чином відрізняється від інших творів збірки, і лише наприкінці оповіді є згадка про Арсена Люпена. Це дещо розчаровує. Спершу автор подає історію кольє королеви, що є ніби дорогоцінним артефактом родини графа де Дре. Декілька разів на рік його дружина одягає кольє на бали, а сама прикраса зберігається в банку. Отож, на початку минулого століття, в один із вечорів, графиня вкотре одягнула кольє, яке до того чоловік привіз із банку.
#
Не дивися в дзеркало проти ночі, бо потойбіччя пантрує на твою душу
«Копія» Віктора Янкевича - це ще одне занурення в сучасну українську гостросюжетну прозу. На відміну від його ж соціальних детективів, як-от «Тенета», тут автор робить крок у бік темного психологічного трилера, де межа між реальним злочином і містичним жахом стає максимально розмитою. Янкевич не будує глобальних шпигунських змов чи хитромудрих криміналістичних пасток. Його цікавить значно ближча і від того страшніша територія - людська совість та родинні гріхи.
#
Кожен здатен зрадити!
«Зрада» (повна назва видання - «Зрада. ZRADA made in Ukraine») Євгенії Кононенко - це блискучий приклад того, як інтелектуальна українська проза нульових використовувала жанр детективу як троянського коня. Якщо ви шукаєте класичний поліцейський процедурал із гонитвою та перестрілками, цей текст вас ошукає. Але якщо ви готові до глибокого, майже хірургічного препарування людської природи, то Кононенко пропонує одну з найтонших робіт у цьому напрямку.
#
Мез минулого немає майбутнього - класика
Пам'ять - штука вкрай мстива. Якщо спробувати її обдурити, вона гарантовано повернеться і вдарить у найслабше місце. Головна героїня Віра робить радикальний крок: за допомогою сучасної медицини вона буквально стирає свої дитячі спогади. Там було щось настільки страшне і травматичне, що жінка просто вирішила ампутувати цей шматок власного життя.
Циганка
Оповідання «Циганка» занурює нас укотре у світ містики і медіумів, екстрасенсів і магів. Чи не занурює, а просто додає перцю , - це вже судити читачеві. Два приятелі - Мак-Фарлейн та Дікі Карпентер - стали близькими завдяки тому, що обоє були нареченими сестер Ловз: Мак-Фарлейн готувався до весілля із Рейчел, а Дікі - із Естер. Однак чомусь в останній момент Естер вирішила розірвати заручини. Розчарований, Дік вирішив поділитися із другом своїми думками та розповів йому дивний сон. Ще в дитинстві він побачив уві сні циганку, яка від чогось його постійно застерігала.
#
Провінційний нуар з українським характером
Уявіть собі невелике українське містечко, де всі знають усіх, а спокій - лише ілюзія, що тримається на мовчазній згоді місцевих еліт. У центрі сюжету - капітан міліції, а згодом приватний детектив, Юрій Лавренко. Справа про вбивство племінника місцевого «авторитета», того самого «містечкового Чингізхана», стає для героя не просто черговим викликом, а квитком у лабіринт корупції, кумівства та старих образ, які десятиліттями гнили під шаром провінційного благополуччя.
Оточення це ключ до нормального життя…
Легке, цікаве читання. Потік подій починається одразу, і такі книги мене захоплюють із перших сторінок. Тут одразу багато смертей, багато персонажів, тож доводиться повертатися на кілька сторінок назад, щоб згадати, хто кому ким доводиться. Потім втягуєшся, і текст сприймається легко неможливо відірватися). Книгу дали почитати в потязі (впоралася за 4 години), і це було класно (ну, розумію я чорний гумор і було навіть смішно)) і цікаво.
#
Одну жінку вивезти важко, а що вже говорити за три...
Коротше, якщо хтось думає, що імпресіонізм - це тільки мазати фарбою по полотну, пити винце і милуватися квіточками, то Мішель Бюссі зараз влаштує всім вам такий розрив мозку, що ви ще довго не зможете нормально дивитися на картини. «Чорні водяні лілії» - це просто еталонний оптичний майндфак. Це як дивитися на шедевр зблизька: бачиш просто хаотичні кольорові плями, але варто відійти на крок - і вимальовується жорсткий, кривавий тру-крайм.