Рецензії та відгуки на книгу

Надзвичайно веселе оповідання Григорія Квітки-Основʼяненка, написане у бурлескно-травестійному стилі, тому дехто вбачає у ньому вплив Івана Котляревського. Обовʼязково прочитайте його та посміхніться. Перед нами ярмарок у селі. Гучна подія, багато людей. Маляр Кузьма Трохимович демонструє портрет солдата, який він сам зробив. Картина є настільки якісною, що перехожі сприймають портрет за реальну людину і починають із нею розмовляти, дівчата - загравати. Це тривало доволі довго, доки не зʼявився швець і по не дуже достовірно намальованих чоботях зрозумів, що це геть не людина, а портрет.

Перша повість в українській літературі. Написана у стилі сентименталізму, головними ознаками якого є сльозоивість і щемливість оповіді, емпатія до головних героїв. Тож читати «Марусю» і не плакати - неможливо. І секрет не стільки в сюжеті, скільки в майстерності письменника. Маруся - довгоочікувана і пізня дитина Наума і Насті, її батьки плекають і бережуть. Дівчина виростає дуже гарною і подобається Василеві, з яким вона дещо пізніше одружиться. Однак Василя забирають служити; Маруся через це нервує. Й потрапляє під дощ та вмирає через переохолодження.

Читала цю повість в університеті, однак, на жаль, на заняттях ми її не вивчали. У шкільній програмі вона також відсутня. Спершу може здатися, що це твір про Київську духовну академію, в якій свого часу здобував освіту сам Іван Нечуй-Левицький. І дійсно перед нами тульські студенти, які прийшли на навчання ( у 19 столітті студентів з Росії в академії було більше від українських), серед них - Степан Воздвиженський. Прикметно, що невдовзі він потоваришує із українцем Василем Дашковичем. Нібито й друзі, проте різні. Це особливо помітно в ставленні до жінки.