Відгук на книгу: Сердешна Оксана

Надзвичайно чуйна повість (якщо так можна сказати), написана, як і більш відома «Маруся», у сентиментальній, сльозливій манері. В цьому жанрі рівних Квітці-Основʼяненку в Україні нема. Особисто мене цей твір зачепив більше, ніж «Маруся»: шкода, що його немає у шкільній програмі. Читаючи «Сердешну Оксану» в університеті, я плакала. Плакали мої однокурсниці. Сюжет дуже схожий на «Катерину» Тараса Шевченка. Власне, Квітка-Основʼяненко цього і не приховував. Однак, на відміну від «Катерини», головна героїня не гине, хоч і планує це зробити. Перед нами історія покритки - матері-одиначки. У селі першої половини 19 столітті, та й навіть пізніше, ставлення до таких дівчат було негативним. Вони піддавалися сорому, з ними могли одружитися лише вдівці, а діти-байстрюки мали обмежені права. Оксана закохалася в капітана, вступила з ним в інтимний звʼязок, втекла з ним і завагітніла. Народила сина Дмитра. Капітан обіцяв одруження, однак з часом Оксана усвідомила його нещирість та втекла додому. Попри сором, до неї навідується селянин Петро, він готовий одружитися і визнати сина за свого. І тут автор демонструє благородство звичайного сільського хлопця. Наприкінці твору - приїзд капітана повз село, зустріч із сином, якому він дає монетку. Дізнавшись, що це його дитина, капітан з іронією зауважує: він думав, що Оксана втопилася і сина теж нема в живих. Та їде собі геть. Насправді боляче читати подібні твори. Тому без хустинки чи носовичка читати «Сердешну Оксану» не рекомендую.