Рецензії та відгуки на книгу

Ось ми і перетнули межу, мандрівнику. Забудь про розрізнені байки біля багаття — тепер починається справжній епічний заміс, де кожна дія має ціну, а кожна помилка омивається кров’ю.
«Кров ельфів» - це перший повноцінний роман саги, де Анджей Сапковський остаточно спалює мости зі старим світом. Це вже не просто мандрівка відьмака від замовлення до замовлення, це велика шахівниця, де королі, шпигуни та чародійки рухають фігури, а в центрі всього  маленьке дівчисько зі срібним волоссям, що кричить уві сні про попіл Цинтри.

Якщо перші дві книги були історією виживання на замерзаючій планеті та здебільшого локальними розбірками, то тут масштаб просто розриває атмосферу і виходить на абсолютно космічний рівень.

Сучасне українське (дитяче?) фентезі від Антіна Мухарського про Чорнобиль, війну, історичну памʼять та сімейні традиції. Якщо не знати пана Мухарського як актора, то можна подумати, що читаєш повну нісенітницю. Але мені було інколи прикольно. Звісно, дітям така історія не зайде ніяк, навіть дорослим дітям, а от їхнім батькам - можливо. Хлопчик Костя проживає у Чорнобилі і стає свідком аварії. Його батько гине як ліквідатор, а матір помирає, бо домовляється зі Смертю, що піде з нею замість сина. Сам Костя отримує таку сильну дозу, що від нього залишається тільки скелет, що світиться вночі.

Знаєте, коли до рук потрапляє настільки амбітне українське епічне фентезі, рівень читацького адреналіну злітає до небес. А якщо це ще й видання з розкішним криваво-червоним зрізом - естет усередині просто аплодує. «Нурлінь. Длань Еміхола» Олексія Деканя - це не казочка про класичного потраплянця. Це густий, продуманий текст, де історія, право і політика сплітаються в один тугий вузол.