Василь Барка — це псевдонім відомого українського письменника та перекладача Василя Костянтиновича Очерета. Народився він 16 липня 1908 року на Полтавщині — в селі Солониця, що в Лубенському районі (на той період часу це була Російська імперія та Лубенський повіт). Згодом його родина переїздить. І Василь, двоє його батьків та два брати тепер мешкають серед відкритого степу. Недалеко від їхнього житла був розташований хутір Миколаївка. Туди ж малого Василька відправляли на навчання в трьокласну школу.

З 1917-го року Василя віддають для подальшої «науки» в Лубенське духовне училище, яке через певний час стало трудовою школою. Улюбленим предметом майбутнього письменника була література. Г. Сковорода, І. Франко, Т. Шевченко, М. Коцюбинський стали авторами, твори яких зачаровували юнака.

Далі Василь Барка навчався в Лубенському педагогічному технікумі. Після здобуття освіти (у 1927-му році), чоловік стає вчителем фізики й математики. Першим місцем його роботи стало селище Сьома Рота, що на Донбасі. Але згодом чоловік сам напише у власних автобіографічних дописах, що даремно обрав цю спеціальність.

Вже через рік роботи Василь конфліктує з парт керівництвом і вимушений виїхати. Тепер він мешкає на Північному Кавказі, а саме, в Краснодарі. Все, що робиться — на краще — це саме той випадок. Чоловік нарешті стає студентом філологічного факультету у місцевому педагогічному інституті.

Вже 1930-го року Василь видає першу поетичну збірочку — «Шляхи», але, практично відразу, на шпальтах «Літературної газети» його звинуватили у великій кількості «гріхів». До їхнього переліку ввійшли і буржуазний націоналізм, і ворожий для класового світогляду погляд, і потуги до відновлення релігійності, що є «капіталістичним пережитком» тощо. Словом, книгу було заборонено. Крім того молодий автор повинен був прилюдно «розкаятися» під час зборів РАППу (Російська асоціація пролетарських письменників).

Два роки потому Василь Барка знову видає збірочку. Цього разу вона має назву «Цехи» і вже повністю відповідає тогочасним поняттям про літературу — автор оспівує виробництво та стає ідеологічно правильним. Аби надихнути його на виробничу тематику, перед написання творів його відряджали «по враження» на завод «Красноліт».

Видання другої збірки співпадає в часовому проміжку з одруженням молодого літератора. Тепер він полишає написання творів під замовлення та не друкується, але тихенько пише, «в шухляду». Та, на превеликий сум, світ так і не побачив тих рядків, оскільки їх було знищено у воєнні часи.

Літератор хоче й далі навчатися і вступає до аспірантури українського відділення, та відчуваючи постійні утиски, вимушено переводиться у відділ середньовічних західноєвропейських літератур в Московському педагогічному інституті.

Навчаючись, поет паралельно працює на посаді наукового співробітника Краснодарського художнього музею. Та й на цьому місці роботи Василь Костянтинович «не вписався» в ідеологічні рамки. Оформлюючи одну з експозицій, чоловіком були використані релігійні твори кількох митців. За цей вчинок Василя Барку мали судити. Врятуватися йому вдалося суто випадково, у зв’язку зі зміною настрою Кремля.

Трохи згодом Барці-науковцеві вдалося розпочати читати лекційний курс в місті Краснодар. Він був присвячений західноєвропейським літературам в історичному розрізі. Разом з лекторською роботою, автор займався вивченням стилевих особливостей «Божественної комедії» Данте. Саме ця тема поступово виливалася в його кандидатську дисертацію. У 1940-му році відбувся успішний захист цієї роботи. Після цього В. Барка стає лектором філологічного факультету в Ростовському університеті.

У 1941-му році поет добровільно входить до складу «народного ополчення». 1942-го року він отримав тяжке поранення. Поета виходжували зовсім сторонні, але дуже добрі люди. Загроза покарання від німців їх не злякала. Натомість зі свого ж, радянського боку, з неба скидалися повідомлення з надписом про те, що всі воїни, які лишилися живими після наступу німців, автоматично стають ворогами народу, бо зрадили Батьківщину. Василь Барка стояв на важкому роздоріжжі, притиснений з обох боків. Він прийняв складне рішення і покінчив з режимом. Коли стан його здоров’я покращав, він почав працювати на посаді коректора газети місцевого значення «Кубань».

1943-го року всіх чоловіків мобілізовували для роботи в Німеччині. Василь Барка вимушено залишає родину, до якої більше не повернеться, ніколи. Дорогою поет писав вірші, але переважна більшість із них не збереглася.

Що ж значить псевдонім «Барка»? Цього ж 1943-го року Василь Костянтинович звернув увагу на велику кількість барок (вид річкових суден), які він та інші чоловіки розвантажували. Він подумав, що схожий до цього човна, бо вони перевозять на собі все, що необхідне людям. А він, так само, має всередині те, чого чекають людські душі, і дає він їм це через свої твори. Також, беручи псевдонім, літератор намагається дати хоч якийсь захист членам своєї сім’ї. У місті Берлін Василь Барка вирвався із території табору. Через деякий час почав працювати на посаді коректора видавництва «Голос».

Коли 1945-го року Берлін був розгромлений, чоловік та інші вигнанці-втікачі пішки подолали шлях довжиною в тисячу (!) кілометрів до м. Авсбург, де був розташований табір для переміщених осіб. Ночувати доводилося в коробці, терпіти голод та холод. Саме в цей важкий період свого життя автор почав писати свій роман за назвою «Рай». Він був видрукуваний 1953-го року в м. Нью-Йорк.

1946-го року побачила світ збірочка «Апостоли», в якій були вміщені поетичні твори. Ще одна збірка «Білий світ» була видана наступного року.

1950-го року Василеві Барці вдалося, отримавши дозвіл, переїхати в США. Тут він нарешті отримав творчу свободу і багато працював над темою історії української літератури. Написав велику кількість творів, як поетичних, так і прозових, багато з яких видав, серед них — роман «Жовтий князь». Цей твір отримав кілька перевидань — 1963 (перше видання), 1968 р., 1981 р. На території Батьківщини ж митця цей твір було вперше видано тільки з отриманням незалежності — 1991-го року.

Творчий доробок

Літературний спадок Василя Барки величезний. Він нараховує більше двох десятків книг, серед яких є і поетичні, і прозові (як малої, так і великої прози). Також автор добре себе зарекомендував, як перекладача та літературного критика.

Твори про релігію та Голодомор

Твори Василя Барки просякнуті наскрізь християнською релігійністю. Автор у текстах часто посилається на Святе Письмо. Власне все, що пов’язане з Біблією, було для літератора близьким, оскільки він достатньо великий період займався літературним опрацюванням «Об’явлення» («Апокаліпсису»), орієнтуючись на давньогрецькі джерела. Результатом його роботи стало видання 1963-го року, що вийшло у світ в м. Рим. Варто також зауважити, що його вважають одним із найповніших, а ще воно вміщує велику кількість ілюстрацій.

Поетичні твори Василя Барки часто мають мотиви з Біблії, які переплітаються воєдино із подіями складних та болючих моментів української історії, наприклад, часом Голодомору. Так у романі «Жовтий князь» автор розкриває цю тематику повною мірою. За цим твором В. Янчуком було створено кінострічку «Голод-33». Також «Жовтий князь» було видано ще й французькою мовою.

Українським інститутом національної пам’яті ім’я літератора було внесено в проект «Незламні». Сталася ця подія восени 2016-го року. У цьому проекті зафіксовані постаті (15 осіб), яким довелося пройти через випробування голодом у страшний період 1932-1933-іх років, але, не зважаючи на це, вони змогли не лише вижити, а й реалізувати себе в подальшому житті.

Поетичні твори Василя Барки наскрізь пронизані не лише християнською релігійністю, як зазначалося раніше, а й глибокою етикою, а також, беззаперечно, мовою його душі. Літератор був дуже скромного характеру, добрий та гуманний, побожний та толерантний, завжди прислухався до інших думок, визнавав біблійні вчення беззаперечно правильними та правдивими.

Дата смерті Василя Барки — 11 квітня 2003-го року. Помер письменник на території українського поселення, що розташоване поблизу міста Нью-Йорк.