Ця книга є продовженням роману "Полліанна". Моє знайомство з героїнею почалося саме з другої частини, там медсестра, - котра зустрілася із дівчинкою, коли та лежала у лікарні після автокатастрофи, - вирішила, що лише Полліанна, яка має здатність знаходити привід для радості у будь-якій ситуації, може врятувати її сестру місіс Керю від самотності, туги та горя, в обіймах яких вона опинился після трагедії у своїй сім'ї.
Мені сподобалася гра, якій Полліанну навчив батько, - "гра в радість". Також мені сподобалося, як, крок за кроком, ця дівчина пом'якшує серце місіс Керю, а разом з тим розкриває його для купи гарних, хоча і бідних, людей: Джеррі та хлопчика в інвалідному кріслі Джеймі, та дівчини, що продає у крамниці банти і стрічки, - Сейді Дін.
Письменниця дуже чуйно, обережно показує внутрішній світ кардинально різних людей, з різних соціальних прошарків, які ніколи б не зійшлися докупи, якби не Полліанна. Саме вона стає тим поєднальним звеном, яке перетворить цих різних та чужих людей на спрравжніх друзів. І хтозна, можливо, її новий знайомий Джеймі виявиться тим самим загубленим племінником суворої та сумної місіс Керю...
Хоча ця книга адресована для дітей, втім, на моє переконання, вона навіть більшою мірою призначена саме для батьків дітей, котрі, в гонитві за справами та у турботах про гроші та все таке інше, часто втрачають найголовніше - зв'язок із світом дитинства, який лежить для них лише через спілкування та розуміння власних дітей.