"Людину переслідує не те, що вона вчинила, а те чого не вчинила. Те, що вона могла зробити, але не зробила"

Ще одна невідома трагічна сторінка Другої світової війни, яку відкрив загалу словенський письменник Драґо Янчар.

В основі сюжету роману покладена реальна трагедія подружжя Хрібар, яке проживало в маєтку Стрмал у Словенії в довоєнні та часи ІІ Світової війни.

Оповідь розпочинається фразою "Цієї ночі я її бачив, ніби живу...", що відразу викликає зацікавлення та тримає напругу впродовж читання всього твору. Кожну з п'яти частин роману оповідає все інший оповідач, із кожною розповіддю поступово прояснюється вся картина твору. Коханець, матір, лікар німецьких окупаційних військ, економка та колишній партизан згадують життя та таємне зникнення Вероніки Зарнек, дружини багатого підприємця.

Вероніка жила поза часом, вона із епохи втраченого покоління. Їй просто хотілося жити, але вона опинилася там, де були люди, готові вбивати, "навіть якщо б довелося вбивати невинного". Жінка всім своїм існуванням говорила світу, яке ж прекрасне життя. Вона жила в гармонії зі собою, завжди прагнула зрозуміти себе та людей довкола себе. Вероніка не відчувала, або вдавала, ніби не відчуває, що довкола йде війна, жінка вважала, що війна не потрібна людям.

П'ять оповідачів, це не просто п'ять різних життєвих історій про зниклу жінку, це п'ять різних думок про втрату на війні. У кожної сторони своє бачення щодо трагічних подій. Але всі ці думки об'єднує одна мораль: війна - жахливе явище в житті всього людства й воно не має повторюватися!

"Ми живемо в часи, коли цінують тільки тих людей (живих чи мертвих), які готові боротися, жертвувати собою за спільні ідеали. Так думають переможці й переможені. Ніхто не зважає на тих, хто хоче просто жити. Що люблять інших людей, природу, тварин, білий світ і прагнуть гармонії. Для сьогоднішнього дня цього замало..."

Що ж трапилося з Веронікою? Раджу читати.

Лаконічна, але сильна історія маленької людини та війни.