Є у цьому романі такий момент, у якому офіцер ґвалтує покоївку, душить її, а потім як сміття викидає через вікно четвертого поверху. Йому намагаються пояснити жахіття скоєного, а він навіть на повному серйозі цього не розуміє - адже щодня скидає на цивільні будівлі тонни вибухівки, у яких по його ж вині гинуть тисячі таких дівчат. І за це він ще й отримує нагороди. Так у чому ж різниця?

А й дійсно не має мірила, яке визначає в більшій чи меншій мірі безжальніть та жорстокість скоєних злочинів. "Різанина в Бучі", авіаудари по Маріуполю? Чи застосування ядерної зброї? Гааґа з'ясує? Навіть якщо трибунал відбудеться - людські життя вже не повернути.

"Пастка на дурнів" - це не просто антивоєнний роман, в якому криється жахлива реальність. Книга, над якою можна пороздумувати. Взірець абсурдності війни.

Ще від історії Каїна та Авеля людство провадить війни, - починаючи від палиць та каменів, закінчуючи розчепленням атома. Бо війна - це така собі "забавка" людства з найдавніших часів. І навіть по тій стороні, що захищається завжди знайдуться як герої, так і пристосуванці. Завжди існуватиме дурість бюрократичної системи, а військове керівництво, тільки й бачитеме можливість піднятись по кар'єрній щаблині. І завжди будуть "маленькі люди" які потраплятимуть у безжальну м'ясорубку. Хтось відданий патріот і без страху дивиться в очі смерті, а хтось тікає від неї не озираючись. І ніхто не знає, хто з них правий.

Війна за Хеллером - це не про героїзм, відчайдушність чи відвагу, війна - це безглуздість та непотрібність.

"Ніколи знову!"

Справді, ніколи? Бо знову нелюди захотіли "павтаріть".