Ще лише взявши до рук книгу, я вже розуміла за назвою, що мені слід очікувати відсилки на біблійні алюзії, якщо бути точнішим то на легенду про Святого Франциска Ассізького, який поцілував прокаженого як вищий вияв любові до ближнього. Та й вправду, читаючи поміж рядків не важко помітити, що саме любові доручає письменник порятунок людських душ.

Що може відчувати чоловік, дружина якого цілує його винятково із жалю, змішаного з відразою, й відноситься до нього виключно із почуття обовов'язку, змішаного зі самопожертвою?

Головний герой Жан наділений незугарною зовнішністю, а багатьом він видавався потворним. Він комплексує щодо своєї зовнішності, та закривається в собі, обираючи самотність. Але він мав величезне серце, повністю сповнене любові. Якось його багатенький батько умудряється одружити сина із красивою, але бідною дівчиною Наомі.

Велика кількість метафор, які повсюдно використані в тексті, зробили сюжет живим і соковитим. З перших рядків розумієш, що відповідь на загадку криється в деталях, але лише на останніх сторінках завіса піднімається і все стає на свої місця.
Моріак натякає, що істинна любов - це самопожертва, відмова від егоїзму, навіть коли вона не викликає взаємності, а Жан - у певному сенсі мученик, образ Христа, що несе свій хрест без нарікань. Глибоко чіпляє непередбачувана остання сцена та подальша проблематика, залишаючи місце для самостійного домислювання майбутнього.