Про духовну красу, яка протистоїть світу обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних, чиє життя заповнене дріб'язковими інтересами і турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності, написано чимало книг, серед них і ось ця глибока історія.

Свою героїню Флобер не наділив ані розумом, ані освітою, ані гарним смаком.  У духовному плані Емма не наповнена якимись чеснотами,  у її уяві повсякчас панує красиве "романтичне" життям в дусі тривіалізованої романтики, що може викликати у читачів лише іронічну посмішку. І дуже вже світогляд Емми Боварі Гюстава Флобера мені пепегукується із Терезою Дескейру із однойменного роману Франсуа Моріака.

Отож, із часом мрії Емми залишилися мріями і їй доводиться жити із неромантичним чоловіком у сонному провінційному містечку, в середовищі ситих тілом і душею обивателів. Таким чином Флобер відтворює сірий колір запріснявілого існування, колір буденності тогочасної епохи. От саме проти такого кольору життя протестує Емма Боварі, намагаючись ,имось прикрасити його, зробити яскравішим та цікавішим.

До своєї героїні Флобер ставиться неоднозначно. З одного боку, йому жаль своєї героїні, яка здатна до протесту, а з іншого боку - іронізує над недосконалістю її внутрішнього світу. А драма Емми полягала не в тому, що вона мріяла, а в тому що її мрія не могла здійснитися.