На Гуцульщині існує такий жарт, що коли Колумб відкривав Америку, йому на зустріч вже пливли гуцули, які поверталися додому із заробітків. Жарти жартами, але ця книга була написана в еміграції, зумисне для виховування українського духу, популяризації української історії серед дітей української діаспори на Американсткому континенті.

Читаючи дану книгу, виникає відчуття, що читаєш історичну повість, бо тут лише сюжет створений уявою авторки, але й Ірина Лаврівська вміла вжитися в давні події і постатті, і вміла їх так переконливо відтворити, що повість сприймається ще як фантастична, ну й як же не без повчального змісту. Тут збірка пригодницьких оповідань про хлопчика Дениса, який випадково потрапив на Американський континент з козаками.

Ця книга дає відчуття гордості за український народ, бо вона викликає відчуття задоволення від того, що українці, які приїхали свого часу на Американський континент, у порівняні із іншими заселеними народами не такі безоглядні й жорстокі, а чесні й порядні.

Ми в Україні можемо й не осягнути наскільки українцям в діаспорі вдалося досягнути успіхів у різних сферах, але ця оповідь розказує лише невеликий історичний факт, все ж засвідчує, що роль українців в діаспорі надзвичайно вагома. І навіть той факт, що першим комендантом форту Луїзіана, на півдні Штатів був козак, вихідець із України, теж історичний.