You are here

Леся Воронина Таємне товариство боягузів скорочено (Розділ 13-35)

Розділ 13. Я шукаю допомоги
Та кришка люка чомусь не спрацювала, як минулого разу, нічого не відбулося. І як тільки моя, здавалося б, остання надія, пішла геть, до мене прилетів метелик із посланням від Жука. Та листок паперу був не цілий. На відірваному шматкові мало писатися від кого саме мені потрібно чекати допомоги в порятункові світу… Я помчав у свій будинок.

Розділ 14. Послання від бабусі
Бабуся кудись пішла. В квартирі було тихо та моторошно. На столі я помітив щось схоже до комп’ютерної флешки. Виявилося, що це був свисток. Я розгубився, взяв його до рук, коли почув звук «клац», після чого з тієї речі полинув бабусин голос. Із почутого я зрозумів, що вона потрапила до лап синіх ропух. Далі вона розповідала, що я маю зробити: дістати з квіткового горщика ключ, відшукати в дворі автомобіль жовтого кольору. В моїй голові не вкладалося розуміння того, що моя бабуся — лагідна, привітна та добра старенька жінка — має зв’язок із ТТБ. Жовтою машиною був «Запорожець».

Розділ 15. Найкращий у світі автомобіль – це…
Щойно я сів до салону автомобіля, як на мене рушив екскаватор. Я не розумів, як маю діяти. До цього жодного разу в житті не керував машиною. Та до мене звернувся механічний голос, що керував моїми діями.

Автомобіль подібно до ракети вистрибнув практично «з пащі» екскаватора. За кермом цього транспорту був прибулець, від якого я втікав з території будівельного майданчика.

Моя машина була позаду великого та незграбного екскаватора. Прибулець хотів розвернути свою техніку, але в нього не вийшло — екскаватор рухнув набік. Жабі так і не вдалося вилізти звідти, вона була заблокована. В той момент я подумав, що найкращим у світі авто є «Запорожець».

Розділ 16. Загадкова пані Соломія
Від механічного голосу я дізнався, що в екскаваторі був головний ватаг прибульців. А наступної ночі має прибути десантура космічних потвор. Це відбудеться там, де працюють мої тато з мамою. Усі турботи взяла на себе пані Соломія. Я тепер вже збагнув, що ця загадкова жінка — моя бабуся. Голос повідомляв, що вона є видатною науковицею, яка створила протиотруту від вірусу переляку. А ним вже заражені практично всі земляни. Та синьоморди спромоглися знайти її й схопити в полон. Та вона мала план дій на такий випадок. За цим планом головною дійовою особою був я!

Автомобіль привіз мене до бабусиного сільського будинку. Щойно я відчинив дверки авто, як до мене прилетів метелик. Він приніс повідомлення: «Третій кущ помідорів з лівого боку від огорожі». Під рослиною виявився металічний спуск, як дитяча гірка на дитмайданчиках.

Розділ 17. Машина часу існує?
Я спустився цією «гіркою» в підземну кімнату. Моє падіння було пом’якшене сіном, що лежало внизу. На стіні кімнати, в яку я потрапив, висіла наша сімейна фотокартка. А ця красива молода жінка, що стрічала мене в таємній лабораторії була дивовижним чином схожа на бабусю Солю. Я не мав надії відгадати все самотужки, тож безсило рухнув на крісло. Моя долоня лягла якраз на якусь скриню. В ту ж мить нізвідки з’явився екран. З нього до мене почала говорити якась жінка. Я зрозумів, що це була моя бабуся, але тут вона поставала набагато молодшою, ніж я звик її знати та бачити. Вона розказала, що створила машину часу. Першою її мандрівкою у часі й просторі стала подорож в майбутнє на три десятиріччя. Вона хотіла дізнатися, які події трапляться через стільки часу з її найближчими.

І тепер він має її вирятувати. Бо без її присутності світові завідомо настане кінець.

Розділ 18. Я відчуваю смак пригод
Моя задача — переміщення за допомогою часольоту туди, де мама з татом проводять розкопки. У те місце мають прибути найбільші війська хижих жаб. Я мав переміститися у вчорашній день. На той момент цим істотам ще не було відомо про викриття їхнього підступного замислу.

Аж тут я раптово зрозумів, що найбільше моє бажання — щоб мене ніхто не чіпав. Моя ж бабуся зовсім не така! Я знаю її лагідною та доброю. Вона любить вишивку. З-під її руки чарівним чином вкриваються квітами серветочки та рушнички. А ще вона любить співати, вишиваючи. Я її безмежно люблю. Та як я маю її врятувати?! Є ж ТТБ та Заєць із Жуком.

Я повинен був якимсь чином виставити налаштування часольоту на годину після опівночі. Ключем від машини часу є не що інше, як дивний свисток, з якого говорила бабуся. Я одягнув його на шию (він був з мотузкою). А часоліт був «найкращою машиною» — жовтим «Запорожцем»! Я всівся на «гірку» й вона, як на ескалаторі, повезла мене наверх. Зі сховку я прихопив фотокартку тата з мамою.

Розділ 19. Політ крізь часопростір
Вже сидячи в автомобілі, я відкрив кришку на «свисткові» і побачив під нею екран. Там я прочитав, що маю вийняти фотографію з рамочки, торкнутися до нього рукою та ввести цифри, що позначатимуть необхідний час. Все було зроблено. Я всівся якомога зручніше, пристебнув пасок безпеки та заплющив очі.

Коли я їх відкрив, то зрозумів, що знаходжуся на верхівці однієї з пірамід. Пощастило, що її гостра вершина була ніби стесаною. Давно тато з мамою розказували, що саме ця особливість привабила їх до неї.
Раптово до мене долинув звук ляскання жаб’ячих лапок по камінню. Ці бридкі істоти за допомогою слизу липли до каменів і вже прямували до мене.

Розділ 20. Абетка мандрівника
Все було просто й жахливо — я потрапив не в той день, спізнився на добу. Річ у тому, що машина — експериментальний зразок, тож похибки могли бути.

Звуки від жаб були ще ближчими. Я мав приймати рішення, не вагаючись. Тож взявся за кермо, і машина, швидко підплигнувши, вже мчала прямовисною стіною вниз. Все відбувалося нічного часу. Коли я побачив розкидані речі біля табору моїх батьків, то стало ясно, що вони не знали про можливе вторгнення прибульців.

Аж раптом з піраміди долинули звуки — Абетка мандрівника, яку придумав мій батько. Ми багато разів вирушали в різноманітні мандрівки, і я добре затямив, що три стуки й тиша позначали найбільший рівень небезпеки. Універсальний ключ допоміг мені зробити отвір в стіні піраміди.

Розділ 21. У Всесвіті дрібниць не буває
Я метнувся до авто й дав команду: «Руш!» Ще секунда і я — в піраміді! Стіна ж якимсь дивовижним чином повернулася на місце. Батьки дуже зраділи. Ми половину року не бачили одне одного. Їх дуже змінила засмага. Під стінами я помітив велику кількість згортків. Це були папіруси. Мені було відомо від батьків, що папіруси практично не дійшли до наших днів. Навіть коли археологам трапляється така цінна знахідна, то при контакті з повітрям, вона може спокійно стати пилом.

Батьки зізналися мені, що це дійсно вони були тими злодіями, що вкрали кейс у чоловіка під банком. Мама з татом пояснили, що зробили це для того, щоб я, Жук та Заєць мали змогу пробратися в лігво синьомордів. Батько дуже радів, бо я практично був вилікуваний від переляку. А вилікуваних на Землі майже немає.

І хоч бабуся зробила протиотруту, та без неї ніхто нічого не може вдіяти, тож необхідно її вирвати з бридотних лап космічних жаб.

Молодій пані Соломії, хоч як вона не хотіла б, теж не можна було нічого подіяти, адже є закон часопростору, який говорить про те, що зустрітися із власним «Я» неможливо без наслідків. Після цього Всесвіт зміниться незворотно та критично. Я подумав, що така дрібниця не зможе нашкодити, але тато заперечив мені й мовив: «У Всесвіті не буває дрібниць!»

Розділ 22. Зброя проти комахожерів
За татовою порадою я поводився дуже тихенько, бо комахоїди мали на диво тонкий слух. До слова, вони ще й здатні перехопити людську думку навіть на величенькій відстані від них. Вони вже не одну планету захопили. Мама сказала, що 7 тисячоліть тому ці створіння вже хотіли стати володарями Землі, але їм не вдалося. І було це на території Давнього Єгипту. Єгипетським вченим пощастило знайти спосіб боротьби з синьомордами, але ті вже втекли, встигнувши винищити рослини цієї колись квітучої долини.

Батьки мали тільки розшифрувати всього один зі знаків, що їм лишився. Я повідомив їм про мух, що присипляють жаб. Батьки переглянулися й обійняли мене та прошепотіли: «Врятуємося!»

Розділ 23. Жук і Заєць втрачають надію
Мама махнула рукою, гукаючи мене. Ми увійшли до добре обладнаної лабораторії. Там я побачив Жука та Зайця. Бабуся за допомогою машини часу перемістила їх сюди ж. Це був останній раз, коли вона літала. Під час її повернення, синьоморди вже сиділи в нашій квартирі.

Ми пішли за татом вгору. Він йшов та поглядав на один з папірусів, що тримав в руках. Я поглянув туди ж і зрозумів, що там схематично намальована муха. Такий же знак знаходився на стіні. Тато доторкнувся до цієї позначки, і в камені розкрилася ніша, всередині якої лежала якась річ — півколо, посередині якого знаходилася маленька пластинка, що нагадувала тоненький язичок. Це був музичний інструмент, який називають дримбою.

Розділ 24. Космічні загарбники прибувають
Раптово ми відчули вібрацію підлоги. На годиннику була третя година по півночі. Загарбників ставало все більше.

Тато заграв на дримбі й пішов вузенькими східцями вгору. Ми вийшли до маленького люка з металу. Тато спинив гру й відчинив люк. Вгорі була величезна кількість літаючих тарілок: це були прозорі капсули гігантських розмірів. Вони буквально висіли над пірамідами. Кожна капсула світила на верхню частину «зрізаної» піраміди.

Розділ 25. А тато грає на дримбі
Найбільш спокійним із нас був тато. Від і далі грав на дримбі. Спершу було чути тільки звуки музичного інструменту, а потім ми почули, що наближаються ще якісь — до нас летіла величезна кількість комах. Жаби зійшли з розуму: вони плигали, кумкали та лізли, намагаючись спіймати поживу. Тепер прибульці були беззахисними.

Розділ 26. Я розмовляю мовою синьомордів
Спина всіх прибульців була «прикрашена» апаратом з балоном, у якому знаходився паралітичний газ. Та синьомордам він не загрожував. Не було такої отрути, що здолала б їх.

Жаби нажерлися й спали. Серед них я побачив головного з екскаватора. Я підійшов до нього й штовхнув у плече. Після цього, напів прокинувшись, він почав думати й посилати ці думки: «Смачні комахи! А стара чаклунка гарно захована! Біля її ж будинку! Ха-ха! НікОму не вдасться її знайти. Та й нІкому буде. Скоро ми окупуємо всю територію цієї планети!»

Я прийшов до тями лишень в той момент, коли тато відчутно труснув мені плече. Виявилося, що я так пройнявся думкою комахоїда, що вже сам свистів, кумкав та клацав язиком.

Коли я оговтався, то розказав все, що чув.

Розділ 27. Пірамідосерфінг
Ми спустилися за допомогою пластикових санчат, як з гірки, і спустили таким чином космічних нападників. Вони, здавалося, були в якомусь трансі. Ми ж тим часом мали вигадати, як їх знешкодити, до того часу, поки нам вдасться відшукати бабусю.

Розділ 28. Нехай синьоморди посплять
Тато висловив пропозицію — блокувати жаб, використовуючи часоліт. Стало ясно, що в цьому пристрої вмонтовано багато програм та властивостей. Татові це стало відомо ще в моєму віці. Всі мої предки володіли знання характерників. Бабусі Солі вдалося з’єднати чудодійну силу пращурів та наукові здобутки сьогодення. Тато під’їхав часольотом до синьомордів та ввімкнув зелені фари, що світили якраз на цих жахливих істот. Це сяйво діяло якимсь дивним чином — здається, що воно паралізувало жаб, бо ті навіть перестали видавати звуки.

Розділ 29. Ми вистежуємо викрадачів
Тато прагнув найбільш точно встановити час в автомобілі, щоб ми потрапили в проміжок, коли я тільки-но пішов у школу, а бабуся ще лишалася в квартирі. Аж ось ми вже під деревом нашого двору — старенькою грушею. З парадного вийшло кілька людей. Це були якість чоловіки в старомодних пальтах та крислатих капелюхах, а ще Сашко Смик. А потім я побачив з ними бабусю. Ті люди (чи істоти) заводили її в кіоск «Ремонт взуття».

Розділ 30. Куди веде провалля
Потім виявилося, що кіоск порожній. Тато відсунув шафу — під нею був глибочезний колодязь. Батьки дали нам спеціальні стінолази, й ми попрямували в провалля.

Розділ 31. Начувайся, зраднику!
Поки ми спускалися, повз нас протилежною стіною проїхав вагон із синьомордами й Сашко Смиком. Вони нас не помітили. Бабуся була десь внизу. Ми мали будь-що її врятувати. Єдине, чого я боявся найбільше — щоб жаби не заразили її вірусом страху. Бо тільки вона знає формулу протиотрути.

Розділ 32. Ми виконуємо акробатичні номери
Коли ми сягнули дна, то побачили, що води тут практично немає, натомість ми помітили браму. Аби вона відчинилася, необхідна була жаб’яча лапа — кінцівку необхідно було притулити до датчика. Нас врятувало те, що жаби встановили сигналізацію до рівня середнього зросту людини, а далі можна було спокійно вирізати діру, що ми й зробили. Заєць вліз всередину й відкрив вхід.

Розділ 33. Бабуся Соля дає нам інструкції
Я побачив бабусю Солю. Її настільки обмотали слизом, що вона не здатна була зробити аніякісінького руху. Тато хотів кинутися до неї, але вона вигукнула, що жаби наробили пасток, а ще вона повідомила, що ми маємо вертатися в завтрашній день. Ми мусимо взяти з її кишені торбинку з полотна та мчати знову в Єгипет. В торбинці були насінини, які треба було розвіяти за вітром.

За пару хвилин синьоморди мають знову приїхати сюди. Ми повинні були кинути бабусю.

Розділ 34. Як діє антижаб
Ми знову були на піраміді. Це було рано вранці сьогодні. Тато сіяв насіння в повітрі. Після цього в пустелі в один момент виростали найрізноманітніші квітучі рослини. Вони виростали там, де були жаби та їхні літаючі пристрої. Кожна квітка випускала із себе метелика, аналогічного за кольоровим забарвленням. Синьоморди починали рухатися. Бабуся повідомляла, що ці істоти мають вдихнути пилок цих квітів, після чого в них вселиться покірність. А я мусив в думках наказати їм покинути Землю й ніколи більше сюди не вертатися.
Виявилося, що лиш мені було доступне розуміння їхньої мови. Єдиною умовою для успіху моїх подальших дій була відсутність страху в мені.

Я зібрався й віддав наказ жабам. Вони відразу вишикувалися колонами, беручись парами за лапи, й пішли до своїх зорельотів. Космічний транспорт піднімався вгору і вмить зникав за обрієм.

Моє серце співало — ми врятували свою планету, свою домівку! Тато наказав мені повертатися до шкільного навчання і ніколи нікому нічого не розказувати із того, що з нами всіма відбулося. Жук і Заєць пішли виступати на арені цирку, чим вони, власне, й займалися до всієї цієї історії. Вони промовили дуже мудрі слова: «Боягуз, що зміг перемогти власний страх — найбільш сильна людина в цілому світі!»

Розділ 35. Так народжуються пісні та легенди…
Подвір’я біля нашого дому було таким самісіньким, як і під час мого останнього перебування тут. Єдине що було іншим — звуки. Гралася дітвора, бабусі бурхливо вели політичний диспут, двірник прибирав.

Хлопці — Жук із Зайцем — попрощалися та попрямували геть із двору. Ми ж припаркували «Запорожець» на місце — під грушу. Зайшли в квартиру. Бабуся чекала на нас вдома. Я звернувся до неї: «Розкажи про засіб від страху! А чому жаб сказав, що я не піддався дії вірусу страху?» Бабуся розповіла, що препарат від переляку блокує вірус. Це був незвичайний квітковий сорт, пилок якого здатний видалити отруту, принесену синьомордами. До того ж він здатний вмить із страшних рептилій зробити абсолютно безпорадних істот. Цей засіб був під номером 9 і саме його бабуся підкладали в пироги. Біля вікна я побачив двох ропух синього кольору із червоними очима. Та їхні розміри були принаймні в два десятки разів меншими, порівняно із розмірами космічних прибульців. Бабуся сказала, що використовуючи знання характерників, зробила їх такими маленькими. Мовляв, нехай будуть, щоб мух ловили вдома. Бабуся йшла й наспівувала нову пісню:

«Ой хотіла жаба — синяя ропуха, та й світ підкорити». І тоді я зрозумів, що таким чином і з’явилася на світ не одна пісня та легенда.

Вподобати:
+1
0
-1