Рецензія-сага 14.1. Приборкання висоти

Коротше, забудьте все, що ви бачили в глянцевих фільмах про Гаррі Поттера, де квідич - це красивий спорт під трибунами, повними радісних школярів. «Квідич крізь віки» Джоан Роулінг, під псевдонімом Кеннілворті Вісп - це реальна історична дичина і хроніка того, як маги століттями калічили одне одного заради фану.

По-перше, ніякої «романтики польоту» спочатку не було. Перші мітли були тупо необтесаними дрючками. Маги буквально заганяли собі скалки в одне місце і страждали від геморою, поки не додумалися винайти закляття амортизації. Це не величне приборкання небес, це просто тест на виживання твоєї п'ятої точки.
Далі - більше. Пам'ятаєте милий золотий снітч? Так от, до його винаходу маги ловили реальну живу пташку - золотого сніджета. І знаєте що? Переможець її просто розчавлював у руці. Сучасні зоозахисники б рознесли магічну спільноту на атоми за таке шкуродерство. Добре, що хоч якийсь адекватний майстер придумав металевий замінник, бо інакше пташок би тупо винищили під нуль.

Але абсолютний топ цієї книги - це опис Чемпіонату світу 1473 року. Там гравці здійснили всі 700 можливих фолів. Усі сімсот! Там не просто штовхалися - там перетворювали суперників на тхорів, підпалювали мітли і намагалися відрубати одне одному голови тесаками. Оце я розумію, кіберспорт і справжня жага до перемоги.

Це не просто нудний підручник з бібліотеки Гоґвортсу, це збірка чорного гумору і документальних магічних фейлів. Книга читається за годину, але дає такий заряд абсурду, що ти починаєш розуміти: магічний світ тримається не на величі, а на тому, що вони просто дивом не повбивали одне одного ще в Середньовіччі.