Ляпас ейджизму

Знаєш, «Клуб убивств по четвергах» Річарда Османа - це просто знахідка для тих, хто втомився від похмурих трилерів із калюжами крові. Це такий класичний «затишний детектив», але з подвійним дном. За фасадом милої комедії про милих пенсіонерів ховається дуже крутий стьоб над тим, як сучасне суспільство загалом ставиться до старості.

У центрі сюжету четверо стареньких: колишня шпигунка Елізабет, ексмедсестра Джойс, психіатр Ібрагім і буйний колись профспілковий діяч Рон. І знаєш, що є їхньою головною зброєю? Їхній вік. Осман дуже точно підмітив цю життєву штуку: суспільство тупо списує літніх людей з рахунків. Їх вважають наївними, повільними і такими, на яких можна просто не звертати уваги.
Але ця компанія геніально повертає стереотипи на свою користь! Їхня «вікова слабкість» стає ідеальним прикриттям. Ну хто в здоровому глузді запідозрить божу кульбабку з тацею домашнього печива в тому, що вона тільки-но поцупила секретні поліцейські звіти або філігранно розколола свідка? Вони хакають систему саме тому, що система впритул не бачить у них загрози. Це такий собі розкішний ляпас ейджизму - автор прямо доводить, що мізки зовсім не зношуються разом із суглобами.

Усе це відбувається в елітному пенсійному селищі «Куперс Чейз». Такий собі острівець спокою, куди раптом вривається нахабний бізнес. Зав'язка починається з того, що власник цього містечка вирішує знести старий цвинтар заради побудови ще одного прибуткового комплексу. Тобто для когось навіть спокійна старість - це просто чергова можливість викачати побільше бабла.
Але коли несподівано вбивають місцевого підрядника, це стає тим самим тригером, що запускає гру. І для наших мешканців це вже не просто розвага, щоб розім'яти розум, а реальна битва за свою територію і право на те, щоб завершити своє життя гідно й так, як хочеться їм самим.