Маріуполь Надія

Надія Сухорукова - маріупольська журналістка описує блокаду свого рідненького Маріуполя, свого Маріуполя, багатомільйонного міста, прекрасного і неповторного. Міста, яке зруйнували, сплюндрували, закатували кляті «сусіди». Місто, яке поглинула темрява, морок, горе, страх. Місто, яке пережило пекло, яке м…лі зробили мертвим.

Неможливо читати і не плакати. З кожною сторінкою доводиться переводити подих, зупинятись, адже груди стискає біль, очі засліплюють сльози, серце вибиває гучний ритм, у вухах стоїть гуркіт літаків, зрив авіабомб, мозок відключається, бо не хоче сприймати  правди - жорстокої, болючої, гнітючої. Наскільки українці були виснажені голодом, холодом, страхом, нажахані, у розпачі, що вже навіть смерті не боялися …

Хочеться обійняти тих, хто вижив, хто зміг виїхати, зробити все можливе, щоб загоїти їхні рани. Вони вижили, але «вмирають» тепер від туги за вбитими близькими, друзями, загиблими домашніми улюбленцями, просто за своїм найкращим містом.

Хочеться помолитися за тих, хто не вийшов з холодних підвалів, за тих, хто ціною свого життя, врятував інших, за тих, хто навіки залишився у своїй домівці, яка стала місцем їхнього життя і їхньої смерті. Попросити побачення за те, що не змогли врятувати…

Для маріупольців, як і для багатьох окупованих міст, і міст які відстоюють свою свободу нічого й ніколи вже не буде, як раніше. Вороги безпощадно зруйнували долі, розтоптали мрії, забрали дитинство, навчили нас ненавидіти загарбників, зі сльозами на очах радіти їхнім смертям. Але ж, як каже авторка: «Ми ніколи не були такими.Нас такими зробила війна. Ми тепер безстрашні, відчайдушні. Нас неможливо перемогти».

Але хочеться сказати, що попри біль, руйнування та втрати, авторка зосереджується не лише на трагедії, а й на силі людського духу, взаємній підтримці та вірі в майбутнє, адже маріупольці - це українці, а українці непереможні.

Текст читається як жива хроніка: у ньому відчуваються справжні голоси людей, їхній страх і мужність, розпач і надія. Дуже тона межа між жорстокою реальністю війни і внутрішнім світлом маріупольців, які не втратили людяності.

Дуже важка і болюча книга. Але вірю і сподіваюсь, що переможемо, відвоюємо місто-герой Маріуполь, відбудуємо і засяє його зірка з новою силою!