"Історія забороненого кохання", як йдеться у назві роману, виявляється набагато ширшою, ніж просто жіночий роман та роман про кохання. Він про життя, про долю, про обов'язок, протистояння суспільства і окремої людини, норм поведінки та бажань і почуттів, про історію країни та навіть Європи в цілому, що накладає відбиток на життя кожного мешканця Львову та його околиць.
В центрі оповіді дівчина, якій невдовзі виповнюється тринадцять років. Помалу, обережно та ніби наспівуючи, сторінка за сторінкою, деталь за деталлю, авторка розкриває нам її історію, в яку вплітає постаті матері, зовсім трішки - батька, брата. Від початку книги історію затьмарює перша смерть, що, наче тінь, буде висіти над читачем та час від часу вихоплювати прямо зі сторінок персонажів: першу дружину Адама разом з дитиною, другу дружину, вуйка та, насамкінець, найнеочікуваніше, самого Адама. Хіба це милосердно, з боку авторки, залишити ще навіть не тридцятирічну головну героїню саму із чотирма дітьми та ще й при надії?
Однак все ж таки Наталія Гурницька встигла обдарувати Анну справжнім коханням, любов'ю до дітей, сім'єю, силою долати перешкоди та проявляти супротив обставинам, а також характером і молодістю, які, безсумнівно, були її зброєю у боротьбі за своє щастя.
Чи була вона щасливою? Безумовно. Чи залишиться вона щасливою? А от на це питання відповідатиме вже читач...
Книга вириває читача з сьогодення та миттю переносить більш як на півтора століття назад, створюючи дивовижні та переконливі декорації та наштовхуючи на думки про те, що часи, всупереч здоровому глузду, геть не міняються. Та і люди також.