Не занепад, а виродження

Роман вже читала десять років тому. Із сюжету нічого не запам’яталось, запам’яталось тільки, що книга якось нічим не вразила. Пам’ятаю, що і читати почала через слово «Занепад» у назві. Цікаво було дізнатись: чому заможна родина втратила становище, статус, багатство, можливо, навіть зубожіла? Що ж такого трапилось?

Якби тоді мене запитали враження, я б сказала: «Книга ніяка». Але після смерті у Венеції вирішила перечитати і недавно перечитала.

Відчувається, все таки, що цей роман Томас Манн писав протягом п’яти років. Тим, як змінювалась манера, темп, сама розповідь. Книгу умовно розділила на дві частини. Перша частина/половина книги мене захопила. Особливо сюжетна лінія Тоні Будденброк. Маніпуляції, якими діяв Йоганн Будденброк, щоб віддати свою бідолашну доньку заміж, нарівні психологічного насилля, при чому все так у шляхетно-благородній обгортці.

Хоч який Грюнліх не був мені осоружний і неприємний, та я вболівала за те, щоб Будденброк все таки дав тому аферисту грошей і врятував. Але Йоганн Будденброк, що стосується грошей, - обережний боягуз. Він не викине грошей у калюжу, дарма що перед цим у цю ж калюжу штовхнув доньку. Будденброк кидає доньку вже в іншу калюжу –забирає у чоловіка, розлучає, а на той час «розлучена жінка» - клеймо. А чому б було не ризикнути – дати шанс Грюнліху - погасити його борги - забрати працювати у свою фірму? Хоч це спірне питання, я згодна.

Щодо другої частини – я скоріше бачила самого автора за його персонажами. Почався неперервний опис психічних і фізичних захворювань головних і другорядних героїв. І в принципі читати про таке мені було теж цікаво. Різноманітні події, сімейні відносини, психологічні портрети і описи зовнішності героїв. Автор реально отримує задоволення у описі саме нестандартної зовнішності і захворювань. Дуже багато негарної зовнішності і немічності. Здавалося, що повторюючи деякі нюанси сюжету, автор ніби каже: Я пам’ятаю про що писав чотириста сторінок тому.

Підходить для читання восени – у романі дуже часто йде дощ. І по настрою. Під хандру.

Отже, причина занепаду – психологічне і фізичне виснаження членів родини. Це для мене щиро не зрозуміло і в це не вірилося. Все таки люди з грошима, що можуть дозволити гарне харчування, відпочинок, подорожі, брати з життя все найкраще. Звідки ж така немічність і хирлявість? Гроші є, та немає здоров’я… Правильніше не занепад, а конкретне виродження. Після занепаду ще можна піднятися, відродитися, а тут кінець – кінець родині Будденброк. Просто на просто Томас Манн полюбляє познущатися над своїми персонажами: ось тобі головні болі, ось тривоги, розлад сну, розлад шлунку, зубний біль(((

Можу радити читати цю книгу, але тільки якщо вам більше сорока років (теми болячок і смерті))) ). Бо є ризик книгу не зрозуміти. Ставлю роману чотири бали з п’яти: все так печально, що аж занадто, за наЄзд автора на християнство, - це для мене відразу жирний мінус, тому чотири.