Підручник з дипломатії і м'якої сили

Свого часу мені дуже не сподобалась ця книга...в'язка, важка, нудна. А образ головної героїні то розкручений і я десь соромився своїх вражень. Але наразі розумію, що тодішня моя реакція - це абсолютно нормальна річ. Скажу більше: «Роксолана» Загребельного - це найбільш неправильно зрозумілий роман в нашій літературі.

Ми часто беремо цю книгу, очікуючи українську версію «Величного століття» - пристрасті, інтриги, шербет, розкішні сукні і кохання до гроба. А отримуємо важкий психологічний трактат про природу влади і самотності. Ось чому вона більшості може "не зайти", бо варто мати досвід не тільки читання подібної літератури, а і історика. 

Загребельний не писав любовний роман. Він писав про зґвалтування особистості. Настя Лісовська - це жертва, яка вижила. Її вирвали з дому, продали як річ, і вона опинилася в ліжку ворога. Те, що ми звикли називати «великим коханням», у Загребельного виглядає як страшна психологічна мутація. Щоб вижити і не збожеволіти, вона мусила змусити себе полюбити свого господаря. Вона вбила в собі Настю, щоб народилася Хюррем. Це не романтика, це технологія виживання і це читати неприємно, бо там віє холодом.

Роксолана не стільки відчуває, скільки аналізує. Вона переграє візирів, послів, самого Сулеймана не жіночими чарами, а енциклопедичними знаннями і залізною логікою. Через це їй важко співчувати. Вона здається занадто ідеальною, занадто холодною, занадто розумною, а не ніжною і чутливою. Вона - політик у спідниці, макіавелліст, а нам хочеться живої жінки.
Попри золото і палаци, книга просякнута тугою. Роксолана весь час сумує за Україною, але ця туга якась... безвихідна. Вона розуміє, що вороття немає. Вона - чужа серед чужих, і навіть серед своїх (коли до неї приїжджають земляки) вона вже не своя. Це роман про тотальну, космічну самотність людини на вершині влади.

 А ще мова тексту, напрочуд складна. Деякі речення автора на пів сторінки, нескінченні внутрішні монологи, філософські відступи про іслам, історію, природу імперій - це втомлює. Дія в романі часто буксує. Герої більше думають, ніж роблять. Якщо читач налаштований на динаміку, книга стає в’язкою, як розплавлений бітум. Тому, раджу, але не широкому загалу читачів, більшості краще дивитись фільм.