Прощавай, літо!

"Прощавай, літо!" — це пізнє і дуже особисте продовження відомого роману "Вино з кульбаб", але тут уже немає того легкого захоплення світом, яке властиве дитинству. Це книга про межу — невловиму і майже фізично болісну — між ще дитинством і вже не зовсім ним. Бредбері не романтизує цей перехід — він показує його таким, яким той є насправді: незручним, сповненим бунту, розчарувань і дивного передчуття змін. Стиль Бредбері — щось між прозою й поезією. Він не описує літо — він його вдихає, пропускає крізь себе, наче гаряче повітря над асфальтом. Речення короткі, уривчасті, емоційні. Часом вони скидаються на уривки снів або спогадів, які ніколи не були до кінця правдивими, але від цього не менш важливими. Його слова — це запах пилу, шелест дерев, доторк до старих книжок у шкільній бібліотеці, де зникаєш у сторінках, аби не чути голосу дорослого світу. Тематика книги — складна, але подана тонко. Страх старіння, неприйняття авторитету, раптове усвідомлення, що вчителі — не всезнаючі істоти, а звичайні люди зі своїми поразками. Тут багато тиші. Багато моментів, коли нічого не відбувається зовні, але всередині — справжній переворот. Це роман не стільки про події, скільки про внутрішні зміни. Про те, як дитяче "я" тріскається, щоби звільнити місце для чогось нового, ще незрозумілого.