Я з тих людей, що в шкільні часи читати не любили. Здебільшого бо багато задавали на позакласне читання і багато чого здавалось нудним ще навіть не спробувавши. Так що “Пригоди Тома Сойєра” я теж пропустила, точніше читала по хрестоматії в скороченому варіанті. І ось нарешті трапилась нагода перетнутись із цією книгою. Без сумнівів хороша і цікава навіть в моєму віці. Сюжет, мабуть усім відомий. Том, хлопчисько, що живе зі своєю тіткою Поллі та вічно потрапляє в клопоти й постійно пустує. Як говорять у нас - вийшло із нього неабияке “ледащо”, хоча і є у Тома мила чарівність і за це волею-неволею прощаються всі його витівки. Було кілька моментів, коли хотілося самій вичитати хлопця по повній. А також поміж це я захоплювалася ним. Наприклад, коли він замість Бекі взяв на себе покарання, або врятував Поттера від шибениці, розповівши хто справжній вбивця. Зазначу, що Том хороший товариш, попри те, що йому було заборонено спілкуватися з Гекльбері Фіном, він все одно підтримував його - адже друзів в біді не кидають. А також у дванадцятирічного Тома не має відбою від дівчат і пару раз вже був заручений ))). Хоч книга розповідає про життя Тома, з його веселою вдачею, не варто забувати, що тут є кілька моментів, коли життя, Тома і не тільки, висіло на волосині. Гарні, теплі історії про дитинство - ці маленькі пригоди Тома Сойєра в дитячому віці здаються такими яскравими та глобальними - що, мабуть залишаться у пам’яті дітей на все життя.