Раб своїх активів

Фактично вчора я писав про «100 000», історію про стартапера, який прогорів, то сьогодні напишу про «Хазяїна» - олігарха, який досяг успіху, але залишився ментально в хліву.

Пузир - це еволюція Калитки. У нього вже є ті омріяні тисячі десятин. Він мільйонер, він «король степу». Але як він живе? Він ходить у латаному халаті, від якого тхне баранами. Він їсть борщ, який соромно дати собаці. Він не дає грошей на пам'ятник Котляревському, бо «Котляревський йому нічого не винен». Це страшний діагноз: гроші змінили масштаб його влади, але не змінили масштаб його особистості. Він - раб своїх активів. Він не володіє майном, майно володіє ним. У сучасному світі це той тип багатія, який їздить на розбитому «Ланосі» або ходить у стоптаних кросівках, маючи мільйони на офшорах, просто тому, що йому «шкода». А ще Пузир утримує цілу армію «рішал» (Ліхтаренка, Куртца, Феногена), які фальсифікують суди, підкуповують слідчих, приховують злочини. Карпенко-Карий тут показує зародження української олігархічної системи. Пузир розуміє: закон - це дишло. Якщо в тебе є гроші, ти можеш купити правду.

Фінал - це пік трагікомедії. Від чого помирає могутній хазяїн? Від кулі? Від дуелі? Ні. Він помирає від грижі, яку заробив, намагаючись не дати гусям пощипати свою траву. Вдумайтесь: людина, яка володіє мільйонами, вбиває себе за жмуток трави! А історія з халатом? Лікар каже: «Вам треба спокій і лікування». А Пузир кричить: «Дайте мені мій кожух!». Йому підсовують новий, дорогий халат, а він його відкидає, бо «це не мій, мій смердів рідним потом». Він помирає, обіймаючи старе дрантя. Це символ його душі - великої, але латаної і смердючої.

Отож, "Хазяїн" - це своєрідне попередження нам всім: якщо твоя мета - лише накопичення, то в кінці тебе чекає не слава, а смерть у брудному халаті під ґелґотання гусей. І ніхто не заплаче. Всі тільки почнуть ділити спадок.