Радіоприймач (Коли існує заповіт)

Я б назвала цю новелу більше не детективною, а гумористичною, хоч гумор буде чорний. «Радіоприймач (Коли існує заповіт)» - це історія про конфлікт старшого і молодшого покоління, в якому гору бере… 

Пані Мері, якій під 80, та її племінник Чарльз у лікаря. Стан справ у бабусі кепський, серце вже не те. Онук виявляє турботу до неї і пропонує встановити радіоприймач, щоб вона слухала музику. Спершу старенькій ця ідея не подобається, але потім заходить. Бабуся щаслива, плюс ще й племінник такий уважний: тож слід неодмінно переписати заповіт і залишити йому побільше грошей. До цього бабусю доглядала її племінниця Міріам, але та більше гуляла. Врешті, дівчина вийшла заміж і народила купу дітей. А от Чарльз - він такий уважний. 
І тут найцікавіше. Коли Чарльз йде грати в бридж, час від часу радіоприймач видає голос покійного чоловіка, який нібито кличе її до себе. Тут ще й Чарльз додає, що бачив надворі дядька, що схожий на того, що на картині зображений, тобто Патріка. І наша старенька Мері розуміє: сьогодні ввечері, як і було сказано голосом Патріка з радіоприймача, о 9:30, він прийде до неї. Бабуся приготувалася до смерті, розписала що й кому дати, особливо хвилювалася, щоб її вірна служниця отримала не 50, як у заповіті, а 100 фунтів (власне, тому дала їй ще зранку 50 фунтів). І ось, тримаючи у руках заповіт, старенька зустрічає дух свого покійного чоловіка. Він приходить до неї у вказаний час… і бабуся вмирає. Однак прикол не в тому, що бабуся померла, а саме в заповіті. Де він? Куди він дівся? Його забрав із собою дух? І чи дійсно цей дух існував? І що буде, якщо заповіт не знайдеться? І що сказав лікар пацієнтки щодо причини її смерті? Розвʼязка надзвичайно іронічна та справедлива.