Радіоприймач (Коли існує заповіт)

Я б назвала цю новелу більше не детективною, а гумористичною, хоч гумор буде чорний. «Радіоприймач (Коли існує заповіт)» - це історія про конфлікт старшого і молодшого покоління, в якому гору бере… 

Пані Мері, якій під 80, та її племінник Чарльз навідуються до лікаря. Стан справ у бабусі кепський, серце вже не те. Видно, що жіночка є постійною клієнткою, бо можна навіть сказати, що ставлення до неї як до рідної, - доброзичливе і щира. Але ж жити треба! З такими хворобами можна і сто років прожити, - чому б ні?! Тож племінник Чарльз пропонує бабусі стати сучасною та встановлює для неї радіоприймач… Трохи неочікувано, як на мене, але якщо взяти до уваги, що твір було написано років сто тому, то Мері можна порівняти із сучасною пенсіонеркою, що має профілі в соцмережах та володіє крутим айфоном. 
Однак після появи радіоприймача та слухання класичної музики (а що ще може слухати жіночка пенсійного віку?) із бабусею починають відбуватися різні дивні речі. Які саме - про це ви дізнаєтеся, прочитавши твір. 
А ще не менш цікавим буде дізнатися, як повʼязані між собою радіоприймачі та заповіт (здавалося б, Крісті поєднала в назві, на перший погляд, непоєднувані речі). Не забула авторка приправити своє оповідання гумором, що чітко простежується не лише в поведінці старенької та її бажанні неодмінно віддячити вірній служниці, а й при описі племінника і племінниці, навіть лікаря, який веде з бабусею діалог у напівіронічній формі. Так само іронічною, проте справедливою, виявиться розвʼязка твору. Мені чомусь згадався вислів: «Свята простота». Точніше і не скажеш.