Серафіта

Замість знайомих сюжетів про соціальні ролі, людські вади та буденну драму, тут — щось зовсім інше. Немов на мить Бальзак відвернувся від метушливого світу буржуазії, щоби зануритись у простір, де реальність розмивається. Це не роман у звичному сенсі — радше спроба передати містичний досвід через образ Серафіти. Вона одночасно і чоловік, і жінка, і ні те, ні інше. Але головне — вона ідея, втілена в живому образі, провідник у простори, де тіло, стать, навіть індивідуальність — лише тимчасові форми. Мова твору — сповільнена, урочиста, майже церемоніальна. 
«Серафіта» — це книга про пороги: між земним і небесним, між видимим і невидимим, між тим, що ми звикли називати «людиною», і тим, що стоїть за цією формулою.