Сніданок чемпіонів

У “Сніданку чемпіонів” Курт Воннеґут перетворює літературу на лабораторію, де експериментує над самою формою письма. Тут немає меж між оповідачем і героєм, між вигадкою й автором, між малюнком і текстом. Усе розпадається. Роман виглядає як комікс, філософський трактат і нервовий зрив одночасно. Воннеґут дозволяє собі все: пояснює слова, вставляє схематичні малюнки, втручається в життя персонажів. Головний герой не підозрює, що його вигадані історії впливають на реальність. “Сніданок чемпіонів” — це анатомія анархії. Воннеґут розбирає американський міф — про успіх, про свободу, про індивідуальність — до деталей і показує, що за блиском слів ховається порожнеча. Але ця порожнеча не страшна — у ній можна навіть сміятися, малювати прості схеми світу й називати це мистецтвом. Цей роман читається як прощання не з понеділком, а з ілюзією, що світ можна пояснити розумом.