Тягар відповідальності

Четверта книга - це той момент, коли на твої плечі раптово падає небо, а всі, хто мав би його тримати, просто зламалися. Якщо попередні частини були про боротьбу за місце під сонцем і викриття зрадників, то «Здіймається буря» - це про виснажливий, пекельний тягар відповідальності. 
Читати цю частину місцями просто боляче через те, що відбувається із Синьозіркою. Зрада Тигрокігтя не просто поранила її - вона її знищила. Наймогутніша провідниця лісу перетворюється на зламану, параноїдальну кішку, яка втрачає зв'язок із реальністю і навіть оголошує війну предкам із Зоряного Клану. І весь цей колосальний тягар управління лягає на молодого Вогнесерда. Він тепер воєвода, але почувається як сліпе кошеня, якого кинули у вир. Спостерігати за тим, як він розривається між обов'язком, спробами приховати хворобу провідниці від інших та постійними проблемами зі своїм непосидючим небожем Хмаролапом - це суцільний стрес.
До речі те, що головного лиходія, Тигрокігтя, майже немає в кадрі, його незрима присутність отруює кожен кущ. Вогнесерд постійно чекає удару з темряви, здригаючись від кожного шереху. Але авторки роблять геніальний хід: найбільший удар завдає не ворожий кіт, а сліпа, безжальна стихія. Лісова пожежа прописана так, що ти ніби сам задихаєшся від їдкого диму. Вогонь не розбирає, хто герой, а хто зрадник. Він просто зжирає табір і все живе на своєму шляху.
І тут на нас чекає найболючіший емоційний удар усієї серії - загибель Щербатої. Сцена, де стара, буркотлива медикішка, яка насправді мала величезне і любляче серце, задихається в диму і зізнається Вогнесерду, що пишалася б таким сином... Чесно, читати це без сліз практично неможливо. Це прощання залишає глибокий шрам.

Неймовірно сильна, емоційно виснажлива частина про те, як важко залишатися лідером і зберігати людяність, коли твій світ буквально перетворюється на попіл.