Викрадений лист

Оповідання «Викрадений лист» завершує своєрідну трилогію про детектива Огюста Дюпена, що розкриває паризькі злочини. Дія відбувається у 1840-і роки. Перед нами три звичні герої - оповідач, його друг Дюпен та префект. І знову - недолуга французька поліція, яка занадто професійно підходить до справи і не може знайти викраденого в однієї пані листа. Власне, саме з цього і починається оповідання: префект приходить до згаданих вище друзів і просить допомоги: міністр Д вкрав в однієї поважної пані листа, причому вкрав у неї на очах. Тому слід якомога швидше цього листа повернути. Однак як? Методи поліції з ретельним пошуком і загляданням навіть від шпалери не допомагають. Коли я читала це оповідання, то згадала своє дитинство: тоді якраз показували серіал про песика Вішбона, і одна з серій була присвячена цьому оповіданню По. І я тоді запамʼятала, що все геніальне є простим і що шукати треба геть інакше. До речі, і в реальному житті часто метод Дюпена спрацьовує. 
Саме оповідання є невеличким і десь удвічі меншим за «Загадку Марі Роже». Частину оповіді я б викинула як зайву, бо думки Дюпена про фізиків та ліриків трохи відволікають, так само як цитати з латини. І ще - хотілося б побачити обличчя міністра Д наприкінці твору та дізнатися, хто ж ця пані, в якої викрадено листа, і власне про що той лист. Бо якось виходить усе завуальовано та незрозуміло. Втім, мені оповідання сподобалося, насамперед лаконізмом та чіткістю. Тут немає довгих пояснень та цитат з паризької преси, як у попередньому оповіданні, тут є блискуча логіка Дюпена і талант автора. І ще - геніально передано атмосферу з повсякдення справжнього детектива - розмірене життя, люлька і тютюн, вихованість і манери, широке коло знайомств, ерудиція та начитаність, кмітливість та чудова памʼять. І - почуття гумору.