Життя - це криза

Життя - це криза, не круїз…

З цієї збірки поезій неперевершеної Ліни Костенко запамʼятався цей рядок. І дійсно, авторка міркує про сучасність, яка їй явно не до вподоби. Більшість поезій написано за часів незалежності, зокрема у 2000-і роки. Жодної з них я раніше не читала і не зустрічала. Також звернула увагу на обсяг - це подеколи одна чи дві строфи: раніше Ліна Василівна видавала цілі сторінки. Напевно, час такий, що особливо не хочеться заглиблюватися. Втім, тематика віршів та сама: трохи кохання, а то більше - криза суспільства, екологічні проблеми, філософські міркування про сенс буття та місце в цьому світі. Мені здалося, що авторка ніби готувалася до смерті, тож прагнула через слово передати свої здобутки за час життя, дещо переосмислити, десь перепросити. Наприклад, поетка просить вибачення в лісу, який горить через необачного чоловіка, що кинув недопалок. Авторці соромно за нас, людей, перед природою, перед історію, перед Всесвітом. Звернула увагу на образ дороги, який зʼявляється в деяких поезіях. Також відзначу, що збірку присвячено дочці Оксані Пахльовській, а окрім поезій, у книзі знаходимо чимало цікавих світлин з домашнього фотоальбому. Це надає книзі додаткової душевності. Дуже тонко показано любов до дітей у поезії про дитячі іграшки. Так написати може лише мама. Частина віршів є трохи незрозумілою, напевно, йдеться про якісь експерименти з римою та ритмікою. Загалом подібну книгу не соромно подарувати комусь, та й для себе ввечері непогано було б почитати, аби переосмислити ставлення до багатьох речей і свого місця. Куди ми біжимо? У що віримо? Де наші мотиви та ідеали? Невже гроші та слава нас остаточно зіпсували?