Дивовижна балканська література. Чим більше її я читаю, тим сильніше захоплююся письменниками цієї багатостаждальної землі: історія не була ласкавою до цих народів.

Ця книга просто переповнена пристрасної, ніби як міцний балканський напій ракія, любові до рідної землі. Любові, яка усіма фібрами закарбовує в свідомості людини спогади про рідний край. Назавжди.

Тут немає головних персонажів, бо центральне місце в творі посідає величний образ моста, що здійнявся над водами річки Дрини містечка Вишеград, який розділяв Схід та Захід. Але не вважайте, що це розповідь про те як через одну боснійську річку проклали міст. Бо це історія цілої країни - Боснії. А міст як символ, який об'єднував людей як християн, так і мусульман, як євреїв, так і "мусліман"; як бідних так і людей влади; боснійців, сербів, хорват, турків... Ця книга як літопис благословенного, родючого краю, що розкинувся серед високих вкритих лісами гір, які перетинають стрімкі прозорі ріки. Ода Батьківщині, що з'являлася то зникала на мапі світу: майже п'ять століть турецького володарювання було перейняте австро-угорським пануванням.

Навколо моста розгортається вся дія роману, яка триває понад 400 років: від порому через річку і закладення першого каменю до перших воєнних боїв Першої світової. Міст як символ стійкості, вічності , непорушності, сталості на протиріч всьому мінливому, недовговічному, смертному.

Люди народжуються, люди - помирають, покоління змінюються, змінюється влада, і лише пошесті й потопи здатні об'єднувати спільним горем людей. Історія змінювалася, а Дрина несла свої води по течії, і міст здавалося що стоятиме вічно...
Як бачимо більше сотні років минуло з часів Великої війни, а маленькі поневолені народи продовжували й впродовж століття виборювати свободу. Мосту на Дрині знову доводилося ставати мимовільним свідком чергової війни.

"За силу, з якою письменник простежив тему долі людини крізь долю її країни" Іво Андрич у 1961р. удостоєний Нобелівської премії з літератури.