Ця історія торкнулася мого серця, вона зажевріла в моєму серці, і вселила віру, що не все у цьому світі так безнадійливо. З цією книгою, я розумію, що допоки будуть такі історії - то відчуття толерантності не згасне у серцях людей.

Книга зовсім не повчає, вона у певній мірі дає можливість побути читачу по іншу сторону і приглянути, що відчувають особливі люди.

Авторка книги - жінка з аутизмом, вона ділиться історією, у якій головною героїнею є... жінка з аутизмом. Я не знаю, скільки досвіду зі свого життя внесла авторка у свою книгу - але скажу, що дуже помітно, як доля була не прихильною до неї - рідні й близькі люди, не відаючи цього, постійно травмували почуття головної героїні.

Цікаво, до речі спостерігати, як змінюється література, як за останні два десятки роки на книжковому ринку з'явилося багато книг, які викликають прчуття толерантності до оточуючих, а сама Вікторія Ллойд-Барлоу викликає лише повагу та захват, я вважаю, що її книга - як дзеркало цього часу і повинна бути оцінена належно.