Я дуже люблю читати письменників, творчість яких викликає біблійні алюзії, а коли в назві твору звучить слово "притча", то неодмінно читання наводитеме  аналогію із біблійними історіями.

Розповідь у новелі розпочинається
тим, що у боснійське містечко, османський візир присилає слона, як символ величної влади. Мало того, що довколишня місцевість не місцем комфортного перебування для тварини, вона ще й створює дискомфорт для містян. Але й місцеве населення не може гідно опротестувати своє невдоволення, воно просто вимушене терпіти все під гнітом страху перед владою. Безперечно, що слон вимагає за ним догляду, обслуговування, натомість від нього нічого взяти взамін.

Я вже неодноразово пересвідчуюся, що в творчості Іво Андрича, притаманна пасивність героїв, тобто вони ведуть свої внутрішні переживання, так і в цій новелі - містяни мовчки терплять невдоволенність довколишньою дійсністю.

Звісно, що в метафоричному значенні слон у притчі виступає як абсурдність правління влади, такої яка існує лише для себе, а не для людей. Тому, якщо розглядати в глобальніших масштабах, то механізм підпорядкування, притаманний не лише для мешканців Балканських країн, а й для всього людства планети.