За відсутності чоловіків

Париж, 1916 рік. Час, коли чоловіки у формі щодня залишають свої домівки, щоби зникнути в окопах, у забутті, у небутті. І саме в цій порожнечі, залишеній відсутніми, народжується історія, що ламає умовності. 16-річний юнак зустрічає дорослого, освіченого, трохи втомленого від війни чоловіка. Між ними — прірва у віці, соціальному статусі, досвіді. Але між ними і — невідворотне тяжіння, таке саме незбагненне, як і невблаганне. Автор не прикрашає і не засуджує. Він не моралізує. Його завдання — показати правду такою, якою вона є: оголеною, часом незручною. Однією з найсильніших сторін роману є його психологічна тонкість. Герой не просто хлопець, який пізнає перші трепети почуттів. Він — символ покоління, яке дорослішає серед руїн. Цей роман про любов, яка не потребує дозволу. Про біль, що не просить жалю. Про час, що стирає все, крім істинного. «За відсутності чоловіків» — це інтимна, майже камерна історія, що звучить, наче щоденник, знайдений у старій валізі. Це книга не про війну, а про те, що народжується в її тіні.