Жерміналь

Центральний герой з’являється у шахтарському селищі, де вже давно панує зневіра, і пробує зрозуміти, чому люди, які працюють до кісток, майже нічого не мають. Його революційні ідеї, народжені не з книг, а з голоду й приниження, стають сірником біля діжки з порохом. Золя не романтизує бідність. Його шахтарі — не герої, а звичайні люди, які б'ються за виживання. У їхніх домівках пахне пліснявою, в кухнях гримлять порожні каструлі, а діти з малих літ знають, як виглядає смерть. І ця реальність не подається як трагедія — це просто життя, яке є. «Жерміналь» — це роман про тіло: виснажене, голодне, змучене. Золя майстерно передає відчуття натовпу — як щось живе, пульсуюче, що народжується з безсилля і переходить у гнів. Повстання шахтарів — не стратегія, не політика, а інстинкт. Золя не пропонує простих висновків. Навпаки — змушує сумніватися в усьому: у правоті бунту, у межах жорстокості, у самій природі змін.