Чума

У "Чумі" Камю знову повертається до своїх головних тем — абсурд, свобода, відповідальність. Чума тут не метафора, а багатошарова фігура: фізична, моральна, історична. Вона — умова, у якій стає видно людину такою, якою вона є. Стиль Камю точний: нічого зайвого, жодного драматизму, лише факти, жести, втома. У героїв немає героїзму в традиційному сенсі, зате є звичка робити свою роботу. І ця звичка виявляється чи не єдиною формою гідності. Доктор, який записує історію чумного міста, не вірить у Бога, не шукає слави, не сподівається на диво. Він просто лікує. Камю ніби говорить нам: справжній гуманізм — це не гасло, а повсякденна відповідальність, майже непомітна. Допомогти іншому не тому, що це шляхетно, а тому, що інакше — зрадити себе. "Чума" — це роман про спільність, але не романтичну. Цей роман не викриває — він фіксує. Не нав’язує, а спонукає подивитися в бік, у який зазвичай не хочеться дивитися: на буденне зло, на безпорадність, на випадковість. Але водночас — і на стійкість, яка не потребує гучних слів. Камю пише про катастрофу, яка не закінчується феєричним фіналом, але залишає по собі щось важливе: пам’ять про те, як багато залежить від найменших рішень.