
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у листопаді 2025 року Детальніше
You are here
Краєзнавчий бестселер
Не кожний обласний центр України може похвалитися наявністю такої книги про його історію. А Житомир - може. Щоправда, книжку було видано далекого 2007 року. В той час ще був живим патріарх житомирського краєзнавства Микола Юхимович Костриця, завдяки якому Житомирщина суттєво зацікавила дослідників історії і культури. А допоміг йому в написанні цієї унікальної книги знаний місцевий архіваріус Руслан Кондратюк, надзвичайно працьовита і скромна людина. Отож, удвох вони створили справжній краєзнавчий бестселер, в якому лаконічно й у той же час по суті розповіли про історію і культуру міста, зачепили легенди про походження назви міста, підкріпили їх археологічними матеріалами. Доволі цікаво описали литовсько-польський період і надання місту Магдебурзького права, не забули про загадковий Житомирський замок. Описали козацькі часи у місті, достатньо детально подали перебування українських земель у складі Російської імперії. Мені, наприклад, було цікаво, що в Житомирі тоді проживав дід Володимира Леніна Олександр Бланк. Значну увагу автори приділили висвітленню повсякденного життя містян, їхніх розваг та відпочинку. Радянський період представлено не так детально, однак без ідеологічних кліше. Окремим мазком подали незалежність, зокрема згадали, що в Житомирі навчалася Валентина Цербе - українська біатлоністка, що виборола для України першу медаль на Олімпійських іграх (бронзу у 1994 році). Одним словом, книга дійсно чудова. Якісний друк, неймовірні ілюстрації, докладна бібліографія до кожного розділу, шикарні додатки. Видно, що писали професіонали, які віддали краєзнавству не один десяток років життя. Свого часу я придбала декілька примірників і подарувала їх друзям з Києва. Книга пішла на ура. Та й місцеве населення її розкупило. Тож підручну книгу запросто можна назвати раритетною. Звісно, на часі її доопрацювати у звʼязку із кардинальними змінами в нашому суспільстві за останні двадцять років. Але хто цим буде займатися? На жаль, проблема не лише у відсутності фінансування, а й у тому, що патріархи житомирського краєзнавства пішли у засвіти.
