А скільки їх, що зросли на ріднім корінні й забули, де їхня пуповина закопана! Немало, ой, як немало! І, може, тому подекуди зникають дерева, мілішають ріки. Бо нічого тим перекотиполям не рідне. Вони прийшли на світ, аби лиш вдовольнити себе.

Зотліють такі й сліду по собі не залишать. Тільки б швидше! Земля з радістю прийме їх, як прийма всякий гній.

На Княжу гору поглянь - яка думка висока стоїть, а Днiпро якою думкою стелиться, от би тобi цi думки в голову вкласти, щоб розумiв землю, щоб шанував землю. Де ще таку живу книжку надруковану знайдеш?

Вовка кликати не треба - вiн сам прийде.

- Який безпечний народ наш! - наче аж сатанiли губи його вiд шпарких вигукiв. - Яка свiдомiсть у народу - як у безсмертної дитини, що нiколи не подорослiшає, не постарiшає, не обтяжiє розумом вiд досвiду!