Ця історія наповнена найрізноманітнішими емоціями: ненависть, біль, пристрасть, непорозуміння, кохання… І викликає вона не менше: здивування, злість, нерозуміння, співчуття, захоплення… Справжні американські гірки з почуттів. І ти варишся в цьому котлі разом з героями. І хоч ця книга про підлітків, та я вважаю, що вона не для них. Принаймні не для всіх. У мене доволі змішані почуття, це наче й захват, а наче й щось близьке до розчарування, але не воно. І я не знаю як його назвати. Для мене тут дуже багато всього втиснуто, не знаю, відчуття, ніби автор зібрала всі проблеми і спихнула їх на героїв🤷 Воно то ніби й розкрито все, але оте перенасичення дуже відчувається. Краще б більше герої розкриті були. Плюс манера письма. Ні, сам стиль легкий до сприйняття, але, знову ж таки, перебір по сленгу. Я звісно не ханжа, але деякі моменти прям до скрипу. Ну і сюди ж стосунки між героями, в плані плотських утіх🙈 Можливо причина в подачі, але маємо, що маємо. Але для когось це все норма. Ця історія розпочалась коли їм було 14. Випадкова зустріч дівчинки-балерини та хлопця-обірванця, що закінчилась трагедією. Вони б мали стати друзями, а згодом і чимось більшим, однак один вчинок перекреслив не лише їх відносини, а й життя одночасно 3 людей. Тоді вони ще не знали чим все обернеться і який вплив матиме на їх життя. Вона хотіла помсти, він – щоб вона посміхнулася. Вона бажала цього всім серцем, він зробив це за неї, нічого не запитуючи. Тож хто винен насправді: вона – яка просто хотіла, він – який це зробив, чи людина, до якої все відносилося і яка сама прийняла рішення зникнути не розібравшись… Вони не бачились 4 роки. Тепер він – капітан футбольної команди, а вона – капітан групи підтримки, але різних команд. Вони ненавидять один одного. Між ними палає. Та чи так це насправді… Вони все ще з різних світів, та доля розпорядилася так, що вони вимушені жити під одним дахом. І мене дуууже бісило, коли говорилося про те, що вони зведені😡 Вони готові йти до кінця, навіть якщо це означатиме втратити себе. От тільки чи є ще вони… Він надломлений втратою сестри, та, зрадою я б це не назвала, але щось близьке до цього Дарки. Вона зломлена своїм вчинком, життям та відносинами з матір'ю. У кожного з них своя історія, що плавно перетікають в одну, їх спільну. Вона ще те стерво. Він поганий хлопець, що прагне її знищити. Та чи справді це вони, чи лиш маски одягнуті з якими їм зручніше жити. Говорять, кращий захисту, це напад. От і Дарка живе по такому принципу. Щоб ніхто не дізнався яка вона насправді, щоб більше ніхто не розбив їй серце вона одягла маску стерво. Вона часто жалкує про свою нестриманість та за роки вона наскільки зріднилась з цим образом, що вже й сама не розділяє себе справжню від нього. Та якщо з друзями, і не тільки з ними, вона відчуває певну перевагу, то з рідною матір'ю тут все дуже плачебно. Він бореться за своє майбутнє. Він виживає. Переживши нелегке дитинство, втрату сестри та смерть матері він живе лиш відчуттям помсти до дівчини. Та чи справжня ця ненависть? Моя відповідь – ні. І ніколи такою не була, але йому потрібно було на когось злитися за втрату сестри і він обрав її, бо злитися на себе недостатньо, а на рідну сестру, ще й яку він вважає мертвою, не може. Він все життя захищав її, і сам же став причиною її зникнення. Важко і боляче, та він знайшов сили жити далі, знайшов якір, що тримає його. Та якби він, вони, не намагалися ненавидіти один одного, інші почуття перемагали. І з ними було важко боротися. Але ще важче було утримати думку про ненависть. Вони намагалися вколоти, зробити боляче, та все рівно тягнулись один до одного. Та за своїми шпильками, вони не помітили, як стали ближчими. Як почали скидати свої маски, перебуваючи наодинці. Проте він все ще лиш брав, і мало що давав взамін. Ні, його розуміння та підтримка в неї були, а от відкритої душі – ні. Але він так хотів, щоб вона говорила вголос про свої проблеми, про те що її турбує, що тихо вбиває її зсередини. Час іде, і їх почуття лиш розгораються, відносини розвиваються, нехай і під гаслом “ненависті”. Та кожен відчуває, що її вже давно немає, та зробити крок вперед ніхто не готовий, вони з різних світів, плюс між ними все ще його минуле-теперішнє, яким він не поспішає ділитися. Але ж як там іскрить, ніби вони не повноцінні без іншого. Та в момент, коли ніби все починає змінюватися, повертається та, через яку все це розпочалося – Вія, сестра Пенна. І наче потрібно радіти, що дівчина жива, нехай і не солодко їй довелося жити ці роки. Та повернулась вона не для того щоб розпочати все з початку, а щоб помститися. Хоча я вважаю її такою ж винною в цьому. То був її вибір, вона могла вчинити по-іншому. Але вона, як і хлопець, всю вину переклала на Дарку. А тому місія номер один – знищити її. Відібрати все що та має. Все і всіх. Пенн завжди піклувався про сестру, та він вже звик жити з думкою, що тієї немає. І її повернення перевертає його життя. Тепер він не так сліпо сприймає її. Тепер він обирає себе. Та чи дозволить вона йому це? Звісно ж ні. І коли вона ставить його перед вибором – вона чи Дарка, як ви думаєте, що він обере? Ні, не сестру, вона вже назавжди відштовхнула його, проте він думає, що в нього є шанс захистити Дарку. Та що буде, як Вія дізнається, що й він частково винен в тому що сталося? Чим обернеться цей трикутник помсти? Чи принесе це хоч комусь з них полегшення? Пройде не так багато часу, як кожен покаже своє істинне лице. І вибір та помилки стануть очевидними. Та чи потрібна їй/йому та жертва, на яку кожен готовий піти? Чи не це висвітлення того, що так і не було промовлено. Дарка приймає свою поразку. Вона готова до цього. Готова зняти свою маску, відкрити гріхи. Навіть після того, як він розбив їй серце. І наче ніхто нікому нічого не обіцяв, але ж з серцем так важко домовитися. Воно сліпе. Та мені сподобалося, що вона не рубила з плеча й не наробила помилок, яких і так вже забагато. Вона не відмовилася від нього, але дала кожному з них час все обдумати. Це не була помста, типу ти зробив боляче мені, тепер помучся ти, ні, їм справді потрібен був час на усвідомлення. Мені сподобалося, що він відкрився їй. Усвідомив свої помилки і готовий їх виправляти. Але як і будь-який гарячий хлопець, не готовий чекати, через що ледве не загубив своє життя. Але я рада, що поряд був її батько та намагався привести його до тями, не дати впасти. Мені сподобалося його ставлення до цих стосунків, хоч він і був проти, але лиш якщо це щось короткочасне, а якщо справжнє – то майже благословив. Бо благополуччя дитини – найважливіша річ в житті батьків. Мені сподобався зріст героїв, їх усвідомлення помилок, готовність змінюватися та відкриватися. Я довго не розуміла її матір і досі є питання, але тепер думаю вони будуть теж працювати над помилками. Але я не повірила Вії, її злість була щира, а от каяття… От якесь таке неоднозначне враження вийшло, моментами сподобалося, а моментами – ні.