Вже з перших сторінок книги все пішло не так. Чортів Антон Савчук вибив мене з колії. Я просто шокована цим героєм. І моя злість не має меж. Важко повірити, що цей хлопчина обрав такий шлях. І якийсь час він тільки те й робив, що посилював моє бажання тріснути його добряче. А ще звернутися до Сані і Нестора з питанням “ви, бляха, куди дивилися?” І ця злість росла зі скаженою швидкістю, коли справа стосувалася Квітослави. Його думки та припущення…я розумію, що робота накладає свій відбиток, але ж…ай, ну його, цього гівнюка. Так от, жили герої собі, не тужили, ну майже. Про Тосика пізніше дізнаєтеся, а от Квітка жила під пильним наглядом батька та персонального цербера Петра. Строгий контроль – супутник дівчини, добре хоч на роботу саму відпускав. До певного моменту, я злилася і на батька, щось я тут багато на кого злюся. Ну дійсно, така гіперопіка злить та дивує, поводиться з нею, як з малою дитиною. Дізнавшись більше, я його зрозуміла, але знову ж не до кінця. Я розумію, що він хвилюється, і не безпідставно, хотів спокійного життя донці, але ж їй вже не 5 і навіть не 15. Можна ж було поговорити, якось пояснити. Вона б зрозуміла й по-іншому ставилася б до всього цього. І так, я розумію, що вона з великою вірогідністю полізла б куди не треба, але ж і опікати її до старості не варіант. Саме тому, потрапивши в неприємну ситуацію, вона вимушена просити допомоги в того, кого ненавидить всією душею, адже він втілює в собі все те, що вона ненавидить. Вони по різні боки правосуддя. Саме через нього, як вважає вона, її звільнили з роботи, а точніше через його клієнта. Бо він захищає тих, кого вона прагне посадити за грати. І він не може їй відмовити. Альтруїзм? Ні, йому цікаво, що буде далі. Щось зацікавило його в дівчині. Та дізнавшись хто вона, все змінюється. Ще й необачно кинута фраза “ти винен мені” змушує чоловіка переглянути своє ставлення до ситуації. Та побачите те, чого немає. Вплив роботи, пам'ятаєте. А тому він починає свою гру, сам до кінця не розуміючи а ні правил, а ні навіщо, але щось штовхає його вперед. Між ними іскрило, здається, від першої зустрічі. Іскри ненависті були такої сили, що почали перероджуватися в щось інше, але не менш запальне. Вони ще не усвідомлюють цього, але вже відчувають, що щось змінюється, проте до усвідомлення ще потрібен час. А поки чоловік зробить все, аби той вогник ненависті не згасав, підкидаючи в нього нові причити. От що значить дорослий хлопчик, сам придмав, сам повірив, сам розізлився. Але мою душу гріли моменти коли йому доводилося в чергове допомагати братові та сестрі) Але і спостерігати, як Антосик сам потрапляє в свої ж пастки, якщо так можна назвати, теж прекрасно. Програти в своїй же грі це мистецтво, скажу я вам. Та чи дійсно саме це програш… що як гра змінила правила, або не тільки правила, а й того хто веде в цій грі. Мабуть, це вже не важливо, бо важливою тепер є вона. І нехай він ще не до кінця це визнав, та та цікавість і ревність кажуть самі за себе. І бажання дівчини тримати дистанцію теж, але тут сам винен, я б ще й і врізалася йому. Сам до кінця не знає чого хоче, цей Савчук. Палка ненависть майже дійшла до свого завершення, перероджуючить в пристрасть, в обох з героїв. Якби вона не намагалася думати про нього погано та уникати зустрічей, вважаючи помилкою своє прохання про допомогу. Скільки б доводів розум не наводив, а душа і серце знають більше. Вони прагнуть зустрітися, тягнуться до нього, так же ще до кінця не розуміючи що це і головне – до чого призведе. Та боротися з собою важко. Хочеться бути просто поруч, навіть розуміючи які це наслідки може мати. Особливо, коли він теж цього прагне. Знаєте, це бути найпрекрасніші дні в житті героїв. Найпрекрасніші прочитані сторінки. Їх відносини зачаровували. Їх пристрасть запалювала. Вони закохувалися все сильніше і сильніше. Вона – заховала свої колючки, він – зняв маску безпринципного та безсердечного. Вони знайшли один в одному все, що потрібно для щастя. Здавалося б, він найкращий чоловік і нічого не може зруйнувати це відчуття щастя. Навіть думка про те, що тато не прийме її вибір. Вона вже розчинилася в ньому і дороги назад немає. Він же докладає всіх зусиль, аби вона вже не змогла піти. Але кожен боїться та мовчить, що це не назавжди, бо якось до розмов про почуття справа не дійшла. Та одночасно з цим почуттям блаженства ти відчуваєш злість, смуток та приреченість. Бо є те, що він приховує він неї. Є те, що може вбити її. Їх стосунки. Якби ви тільки знали, як я молила його розповісти, я готова була йому пробачити все, аби він тільки розповів. Знайшов сили та розповів. Та він весь час відкладав…боявся…гадав, що ще є час. Знаєте, він хотів сильніше її закохати в себе, щоб вона не змогла піти, бо вже не зможе без нього. І це найпоширеніша помилка, як на мене. Бо як не крути, а саме кохані люди роблять в рази болючіше. Ну і довіра… Він чекав підходящого моменту. Та для такого ніколи не буде того самого моменту. Хоча в нього був той довбаний шанс, той самий момент. Навіть зараз, згадуючи все це, я плачу. Моє серденько стискається від болю. І найбільше болить не від його вчинку, а від його мовчання. Він знав що так буде, знав і свідомо йшов до цього. Наївно вірячи, що все само якось владнається. Що зможе це приховувати ще довго. Від ненависті до кохання один крок, чи один прижок з балкону. Від кохання до ненависті – одна правда... Але в момент, коли все стало відомо, розбилося одразу два серця. Одразу два світи втратили свої орієнтири. І мені неймовірно хотілося бити його. Бити і змусити робити щось, молити про пробачення. Щоб ви розуміли, наскільки мені було боляче від самого початку книги, я свідомо пішла за спойлерами, щоб дізнатися до чого готуватися, чи довго Квітка буде страждати. І знаєте, чоловік не підвів. І мені сподобалося, що він не намагався виправдатися. Його вчинок для мене дуже важливий. Важливий для їх почуттів. Та якби їй боляче не було, якби вона не намагалася ненавидіти чоловіка, в неї нічого не виходило. Почуття не зникають просто так. І їй доводиться з цим жити. Хоча чи життя це, коли розум з серцем по різні боки. Та вона неймовірно сильна дівчина, пишаюся нею, як і всіма жінками Дарини. Та сама доля дарує їм шанс, коли вона знову опиняється в ситуації, де їй ні до кого піти. Я не знаю, чи змогла б пробачити, та я знаю, що кожен заслуговує на другий шанс. І хоч я до сих пір думаю, що він легко відбувся, я щаслива за них. Бо щаслива вона. І нехай батько проти, та вона вже не відмовиться від свого. Вона змогла пробачити. І йому доведеться змиритися з вибором доньки. Все ж він не найгірший варіант. І з ним його Квітка буде не лише щаслива, а й в безпеці. А що батьку ще потрібно для дитини. А тому потрібно знаходити спільну мову. Але скажу чесно, його методи дивні, але наче дієві)