
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у травні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Активність
11065
Це доопрацьована в нульові роки книга про Богдана Хмельницького, видана на білому папері й оформлена більш якісно. Варто звернути увагу на те, що автори використовують термін «революція», хоча раніше виступ Богдана Хмельницького називали «національно-визвольною війною» і хронологічно обмежували 1648-1657 рр. Тепер же прийнято вважати цю подію більш важливою, а війна - це лише перший етап революції. Сама ж революція завершується 1676 роком, тобто охоплює період Руїни. Останнім гетьманом революції, відповідно, є гетьман Петро Дорошенко, якого називали «сонцем Руїни».
Настільна книга будь-якого історика-професіонала. Колись у 1990-ті роки це був свого роду бестселер. На жаль, на початку цього року пішов у засвіти Валерій Степанков - один з авторів книги, професор Камʼянець-Подільського університету. Напевно, із сучасних науковців краще від нього ніхто не міг би розповісти про Богдана Хмельницького.
Монографія присвячена постаті нашого славного гетьмана, причинам та приводу до війни. Детально описано хід бойових дій і поведінку козацтва і шляхти. Визначено рушійні сили народного виступу.
Чудова книга, яка містить збірку промов відомих політиків, причому як сучасних (Сі), так і найдавніших (пророк Магомет). Є промови Наполеона, Леніна, Сталіна, Гітлера, Маргарет Тетчер, Вацлава Гавела, Індіри Ганді, Джорджа Буша та інших. Окрім промов, у розділах книги подано біографії діячів та найважливіші віхи діяльності. Це подарункове видання, на крейдяному папері, із якісними світлинами. Не соромно презентувати цю книгу людині найвищого рангу. Я використовувала книгу під час викладання в коледжі всесвітньої історії.
Дійсно, наукове дослідження про історію написання памфлету «Історія Русів». Свого часу цей твір позиціонували як автономістський, а дехто навіть вважав його самостійницьким за звучанням. Історики-професіонали не сприймали цей твір серйозно, як історичне наукове джерело. Він містить перекручені події, з перебільшеною чисельністю військ. І вірою в те, що Україна стане самостійною.
Сергій Плохій подає різні версії щодо авторства твору, детально аналізуючи можливість написати твір Полетик та інших діячів. Однак точної відповіді, хто ж саме є автором памфлету, історик не наводить.
На початку 1990-х років багато творів української літератури було екранізовано. Серед них і «Для домашнього горища» Івана Франка. Памʼятаю чудову гру Анатолія Хостікоєва і Наталії Сумської. Якраз у дитинстві я спершу переглянула стрічку, а потім в університеті читала повість. Тоді мої одногрупники були вражені сюжетом. Талановито написаний твір про те, як «капітанша» заради збагачення, доки її чоловік воює, бере участь в організації діяльності борделів, вербуванні та продажу повій за кордон.
Моторошна і жорстока книга. Не люблю такі. Ще й про вбивство дівчаток підліткового віку. Хотілося знайти позитивного персонажа. Спершу ним здавалася Камілла. Талановита журналістка повертається у містечко, де виросла, аби провести розслідування. Паралельно з цим виринають її спогади про дитинство. Загибель сестри, не дуже хороші стосунки з матірʼю, народження сестри Емми. Однак Камілла страждає на алкоголізм, ще й любить наносити на тіло порізи, що теж свідчить про проблеми із психікою.
Книга, яка викликала в мене подвійні відчуття. З одного боку, геніальна структура. Читаєш і реально віриш у те, що це щоденник, що чоловік убив свою жінку, співпереживаєш їй. А потім викривається правда, виходить, що Емі підставила Ніка, аби його засудили за її вбивство. Однак найбільше мене обурило навіть не це. Емі йде на реальне вбивство людини, аби її план спрацював, і не несе за це відповідальності. Мало того, вона вагітніє завдяки штучному заплідненню і в такий спосіб тримає Ніка поряд. Тобто немає ні кримінальної відповідальності, ні морального засудження її поведінки.
Роман «пізньої» Джейн Остін, однак за стилем і манерою написання є подібним до інших творів письменниці. Є ідеальна героїня - Фанні, дівчина, батько якої є незаможним, через це тітка, в якої Фанні живе в Менсфілд-парку, постійно їй нагадує про її нерівність. Відповідно і кохання до свого кузена Едмунда стає проблематичним. Ускладнює ситуацію й те, що Едмунд певний час є зачарований іншою дівчиною, в той час як до Фанні залицяється Генрі, що має репутацію ловеласа. Схожі сюжетні лінії можна прослідкувати в «Гордість та упередження» та «Почуття і чуттєвість», тож Джейн Остін повторюється.
Вивчала цей твір десь у сьомому-восьмому класі. І приблизно в цей же час, у середині 1990-х, по телевізору показували кліп Віктора Чайки «Мона Ліза». Сюжетом для кліпу якраз стала «Усмішка» Рея Бредбері. Тоді я не могла збагнути, як може людство опуститися до такого рівня, щоб шматувати геніальний твір мистецтва і радіти з цього. Але пригадалися з історії часи Гітлера, коли прості німці спалювали книги.
Не є шанувальницею Стівена Кінга, однак книгу пані Тюдор, про яку Кінг позитивно відгукнувся, просто проковтнула. Скажу більше: вона мене настільки захопила, що я ледь не спізнилася на роботу. Можливо, класний переклад. Можливо, незвичний сюжет. Але всі книги Тюдор читаються швидко, хоч авторка, як на мене, стає передбачуваною. Перед нами два часові проміжки: 1986 та 2016 роки. Тридцять років. Пʼятеро друзів, які бавилися в дитинстві у крейдяних чоловічків, але раптом ігрища скінчилися, коли вони знайшли труп дівчини. Без голови. Хто є вбивцею? Де голова?





