Люблю коли в класичних творах авторами настільки уміло описано вчинки та психологічні характери героїв, що навіть через сотні років від написання твір не втрачає своєї актуальності та викликає захоплення.

"Байдужість. Вона і не гріх ніби, але інколи шкодить більше, ніж і не дуже добра справа."

Кілька років тому звичайна вчителька з географії пішла з дітьми в похід до лісу поблизу міста Радехова (тепер Червоноградського району). Там у лісі діти знайшли дві плити з єврейського кладовища. З історією походження знахідки у вчительки виникла ідея написання цієї книги.

Припустімо собі, що нанотехнології у сфері медицини дійшли до такого рівня, що для того, щоб дізнатися наш стан здоров'я необхідно лише одну крихітну краплю крові та гемоаналізатор. Просто в домашніх умовах вставляєш палець у невеличкий пристрій, і він виконає понад 200 різноманітних тестів аналізу крові, самостійно обробить інформацію і через Wi-Fi електронною поштою надішле всі дані сімейному лікарю. Все миттєво, жодних шприців, заборів з вени, тривалої діагностики..

Якесь дивацтво із розділу наукової фантастики. Проте...

Відколи в західному цивілізованому світі після Великої війни вперше озвучили вислів "Ніколи знову!", з тих пір не знайдеться вже й ліку, щоб дізнатися скільки разів порушено цю обітницю.

Ідеологія "загальної рівності", що волокла свої корені з часів марксизму і була проголошена в СРСР, видавалася привабливою інтелектуалам на Заході доти, допоки не дізналися про її практичне втілення в Радянському Союзі, Латинській Америці, Китаї, Північній Кореї та Камбоджі у формі диктатур, геноцидів, концтаборів, масових вбивств, голоду та війн.